Родинний рецепт
Ти справді хочеш вийти заміж за чоловіка, з яким познайомилася в інтернеті? Надія Іванівна пильно оглядала майбутню невістку, немов та могла приховати під платтям фальшиві гроші. Її погляд, важкий і холодний, ковзнув по простій зачісці Оксани, її скромній сукні. Та ви ж навіть не знаєте одне одного!
Оксана відчула, як їй стиснуло груди. Вони сиділи на кухні у хрущовці, де виріс Олег. Кухня була тісною, але затишною й вимитою до блиску. Пахло ванеллю й старими деревяними меблями.
Мамо, годі вже, втрутився син, Олег, обіймаючи наречену за плечі. Ми познайомилися не в інтернеті, а в літературному гуртку. Спочатку лише переписувалися. Півроку! І Оксана чудова!
Історія їхнього знайомства була простою: Оксана вела скромний блог про старовинні, забуті книги. Олег, програміст із тихим захопленням до класики, знайшов її запис про «Братерство Кручини». Їхня суперечка перейшла у листування, потім у довгі розмови по телефону. Вони зрозуміли, що сміються з одних жартів, цінують однакові речі тишу, чесність, запах сторінок. Перша зустріч біля памятника Шевченку не була побаченням, а продовженням розмови. Йому із нею було затишно, як удома. Вона ж побачила в ньому трохи соромязливу людину з глибоким світом усередині.
Чудова фукнула Надія Іванівна, навмисно гучно брязкаючи ложкою об порцелянову чашку. А те, що вона з іншого міста, без роботи тут, і взагалі хто її знає, що у неї на думі Я сина виростила, вивчила, а тут прийшла якась
Оксана стиснула зуби, але мовчала.
Вона вже зрозуміла: свекруха бачить у ній не людину, а загрозу чужу дівчину, що хоче забрати сина з-під материного крила. Надія Іванівна була жінкою, чиє життя складалося з чітких правил і безкомпромісної боротьби із слабкостями. Після смерті чоловіка пять років тому вона ще міцніше замкнула коло турботи навколо єдиного сина.
Перші спроби подружитися провалилися.
Коли Оксана, напружившись, спекла яблучний пиріг із корицею та гвоздикою, «як у її бабусі», Надія Іванівна, відламавши крихту, буркнула:
Занадто солодко. У нас так не готують.
Коли Оксана запропонувала допомогти з прибиранням, почула сухе:
Не треба, я сама знаю, де що лежить. А то потім шукатиму.
Залишившись із Оксаною наодинці у своїй кімнаті, заставленій моделями літаків та книжками з математики, Олег лише розводив руками:
Не бері до серця. Мама просто така. Рідна, але колюча, як терен.
Я намагаюся, тихо відповіла Оксана, дивлячись у вікно на однакові балкони. Але жити у стані холодної війни важко, а переїхати ми зможемо ще не скоро.
Та Оксана не здавалася. Вона вірила, що у будь-якій фортеці є потайні двері.
Одного ранку Надія Іванівна, витираючи полиці, дістала старий альбом і почала його перегортати. Оксана попросила дозволу і сіла поруч. Помітила, як св
