**Сімейний рецепт**
Ти серйозно хочеш вийти заміж за людину, з якою познайомилася в інтернеті? Людмила Петрівна скептично оглядала майбутню невістку, наче та могла пронести в дім підроблену гривню. Її погляд, важкий і оцінювальний, ковзнув по простій зачісці Оксани, її скромній сукні. Та ви ж один одного й толком не знаєте!
Оксана відчула, як по спині побігли мурашки. Вони сиділи на кухні у хрущовці, де виріс Олег. Кухня була маленькою, але затишною і до блиску чистою. Пахло ваніллю і старими дошками підлоги.
Мам, ну годі, втрутився син, Олег, обіймаючи наречену за плечі. Ми познайомилися не в інтернеті, а в книжковому клубі. Просто спочатку спілкувалися онлайн. Пів року! І Оксана чудова!
Історія їхнього знайомства була такою: Оксана вела невеликий блог про старі, забуті книжки. Олег, інженер-програміст із тихою пристрастю до класики, натрапив на її пост про «Братерство Круга». Їхня дискусія перейшла в особисті повідомлення, а потім у довгі дзвінки. Вони зрозуміли, що сміються над однаковими жартами, цінують те саме тишу, чесність, запах старої паперової пылі. Перша зустріч біля памятника Шевченку була не побаченням, а продовженням розмови. Він почувався з Оксаною неймовірно легко, немов удома. Вона ж побачила в ньому трохи соромязливу людину з глибоким внутрішнім світом.
Чудова сопнула Людмила Петрівна, навмисно гучно брязкаючи ложкою об порцелянову чашку. А те, що вона з іншого міста, без роботи тут, і взагалі хто її знає, що в неї на думі Я сина ростила, вчила, а тут прийшла якась
Оксана стиснула зуби, але мовчала.
Вона вже зрозуміла: свекруха бачить у ній не людину, а абстрактну загрозу чужу дівчину, яка хоче забрати сина з-під материного крила. Людмила Петрівна була жінкою, життя якої складалося з чітких правил і бескомпромісної боротьби зі слабкостями. Після смерті чоловіка пять років тому вона ще міцніше замкнула коло турботи навколо єдиного сина.
Перші спроби подружитися зі свекрухою провалювалися.
Коли Оксана, напружуючися, спекла яблучний пиріг з корицею й анісом, «як у її бабусі», Людмила Петрівна, відламавши крихітний шматочок, буркнула:
Занадто солодко. У нас так не готують.
Коли Оксана запропонувала допомогти із генеральним прибиранням, почулося сухе:
Не треба, я сама знаю, де що лежить. А то потім півроку шукатиму.
Щойно вони залишилися наодинці в кімнаті Олега, заставленої моделями кораблів і книжками з фізики, він лише розвів руками:
Не бери до серця. Мама просто така. Рідна, але колюча, як їжак.
Я намагаюся, тихо відповіла Оксана, дивлячись у вікно на однакові балкони. Просто жити у стані холодної війни дуже важко, а зїхати від неї ми зможемо нескоро.
Але Оксана не здавалася. Вона була з тих, хто вірить, що у будь-якій фортеці є потайні двері.
Одного разу в суботу Людмила Петрівна, витираючи полиці, дістала старий альбом і почала його переглядати. Оксана попросила дозволу і сіла поруч. Зауважила, як свекруха зупинила погляд на пожовтілому світлині, де вона сама, молода й усміхнена, стояла поруч із високим чорнявим чоловіком.
Хто це? спитала Оксана обережно.
Людмила Петрівна здригнулася, навіть злякалася.
Мій брат, Андрій, зітхнула вона, і в її голосі вперше прозвучала не колючість, а втома. Ми посварилися. Літ двадцять тому, якщо не більше.
А через що? ризикнула спитати Оксана, боячись злякати момент щирості.
Через дурниці. Земельну ділянку після батьків ділили. Обидва вперлися, як воли. Він сказав мені образливе, я йому у відповідь. І все. Живемо в одному місті, а наче в різних всесвітах.
Оксана мовчала, але в голові вже зрі
