Ранок починався з сірим світанком, а кавоварка цокотіла, випускаючи пару, що повільно розчинялася біля вікна.
Я просто сиділа на кухні, слухаючи тишу.
З того вечора минуло вже три дні з моменту, коли я простягнула йому чорну коробку.
Але відчувалося, ніби минули роки.
Мій телефон тремтів що години.
Спершу дзвонив він.
Потім його адвокат.
Потім його мати, яка істерично кричала в трубку:
Що ти наробила, Олесю?! Ти знищила мого сина!
Я мовчала. Дивилася на порожній стіл, на те місце, де колись стояла коробка.
І на мить переді мною знову постала та вечірка.
У тій коробці не було зброї.
Ні доказів зради, ні одягу, ні фотографій.
Лише флешка.
І кілька роздрукованих аркушів із червоними помітками та підписами.
Але для Андрія це було небезпечніше за будь-що.
Бо ці документи він ховав багато років від усіх.
Коли він відкрив коробку, його сміх завмер на місці.
Я бачила, як він поблід, ніби хтось витягнув із нього життя.
Старий друг Тарас нахилився вперед, ніби намагався зрозуміти, що відбувається.
Катя, його «секретарка», напружено посміхалася, намагаючись здаватися спокійною, але пальці її нервово мяли край скатертини.
Що це? нарешті прошепотів він.
Андрій не відповів. Просто встав із коробкою в руках і пішов у кабінет.
Гості завмерли.
А я спокійно доїла десерт.
Коли двері за ним замкнулися, Катя не витримала:
Олесю, що там було?
Я подивилася на неї.
Правда, тихо сказала я. Та, яку він ніколи не наважувався озвучити.
На флешці було все.
Листування з офшорними партнерами.
Фальшиві контракти, фіктивні рахунки, перекази за кордон.
І одна папка з написом: «Таємно не відкривати».
Але я все ж таки відкрила.
Не випадково. Одного вечора я допомагала його бухгалтерці переносити дані з компютера на ноутбук.
І знайшла все в прихованій папці.
Тоді я зрозуміла: я не просто дружина. Я заручниця.
Я чекала місяцями.
Не заради помсти. А заради того моменту.
Моменту, коли чоловік, який принижував мене перед усіма, нарешті відчує, як це коли хтось дивиться на нього зверхньо.
І той вечір настав.
Вже наступного ранку в його компанії панував хаос.
Тарас прийшов першим.
Катя не зявилася.
Біля офісу чекали журналісти.
До полудня вже все місто знало: фірму Андрія підозрюють у відмиванні грошей.
Новини розлетілися блискавично.
Я нічого не говорила.
Нікому нічого не надсилала.
Досить було того, що флешка зникла після вечері.
Телефон розжарювався до вечора.
Олесю, давай поговоримо! писав він.
Потім: Ти не розумієш, що робиш!
Згодом: Будь ласка я тебе люблю.
Наприкінці я відписала лише одне:
«Ти одного разу запитав, чи вірю я, що з мене колись щось вийде.
Тепер ти знаєш відповідь.»
За тиждень він виїхав.
Будинок затих.
Його імя зникло з сайту компанії, журналів, бізнес-нови
