Півроку тому померла стара сусідка Марійки. Її чоловік залишився самотній. Він згорбився, зморщився, ніби тягар журби пригнічував його. Майже не виходив з дому. Сусіди жаліли його: хто тарілку борщу принесе, хто до магазину забіжить.
Був він трохи глухуватий і забудькуватий. Сяде до телевізора, ввімкне на всю гучність — і забуде чайник на плиті. Одного разу ледь не сталося пожежі. З того часу Марійка тримала у себе запасний ключ від його квартири.
Якось приїхав син і забрав батька до себе, а квартиру виставив на продаж. Сусіди раділи — не годиться старій людині самотньо вмирати, коли є діти.
Через три тижні в квартирі з’явився новий господар. Про це дізнався весь будинок, бо прийшли робітники і почали ремонт. Цілими днями виносили сміття, потемнілу сантехніку, старий меблі. Потім довго стукали, свердлили, рвали стіни. Хто витримає такі нерви? А Марійка живе з ним через стінку.
З роботи йти додому не хотілося — ще на сходах чути шум і гуркіт. Вона терпіла-терпіла, та й пішла до сусіда. Двері відчинив чоловік, весь у пилу та фарбі.
— Ви господар? Ще довго будете шарудіти? Нервів уже немає, голова тріскається, — сердито сказала вона.
— Пробачте, сусідко, але мені наказано швидше закінчити. Ще пару днів пошумимо, а потім тихіше буде.
— Два дні?! — Марійка аж оніміла.
За дверима знову засурмив перфоратор. Вона вийшла на вулицю — тут хоча б не так чутно.
— Що, допік сусід? — запитала одна з жінок, що сиділи біля під’їзду.
— А ви його бачили? — у свою чергу поцікавилась Марійка.
— Бачили. Вигляд у нього славний, — почали розповідати сусідки. — Одягнений дорого, парфуми пахнуть, ввічливий, усім «доброго дня» каже.
— От і завітав до нас гарний сусід, — фальшиво заспівала беззуба тітка Параска.
Решта засміялись, демонструючи рідкі зуби з коронками.
— Краще б на сопілці грав, — буркнула Марійка.
— А ти ходила до нього?
— Ходила. Та що з того? Робітникам накази не даси.
— А ти, Марійко, придивись до господаря. Чоловік як чоловік. Скільки ще будеш сама? Ти ж молода, ще й дітей народиш. І гроші в нього є — на новій іномарці їздить.
— Піду я в магазин… — Марійка пішла, намагаючись не чути розмову за спиною.
Чоловік помер через два роки після весілля. Дитину не встигла народити. Тринадцять рокіВона взяла його за руку, і в цю мить зрозуміла — щастя не про рахунки чи вік, а про те, щоб знайти того, хто зробить твоє життя світлішим.
