Слово поперек і мій син викине тебе надвір! Мені байдуже, чиє це житло! вигукнула свекруха.
Оленка поставила тарілку зі сніданком перед чоловіком і схвильовано поглянула на годинник. Пята година. Сергій спокійно жував яєчню, рідко підкидаючи погляд у бік дружини.
Не знаю, як ти, а я в захваті від приїзду мами, сказав Сергій, піднявши чашку кави. Вона ж із села, а міське повітря їй корисне.
Оленка примирено усміхнулась, але нічого не сказала. «Тиждень», який обіцяв Раїса Петрівна, уже розтягнувся на двадцять днів, а кінця візиту не було видно.
Сергію, ти не казав, коли мама планує повернутись? запитала Оленка, намагаючись звучати делікатно.
Сергій відкладав виделку і зітхнув:
Не починай, прошу. Мама приїхала відпочити, а в селі їй важко самій.
Я розумію, проте
Раптом з кухні долинуло гучне гриміння. Раїса Петрівна вже піднялася, схопилася за мітлу і розпочала свою ранкову «рутину» мити посуд і варити кашу. Оленка заплющила очі; кожен ранок був схожий на попередній.
Доброго ранку, молодь! крикнула свекруха, втрапивши в двері. Хто це тихенько їсть? А мені?
Мамо, я сам собі віз, пояснив Сергій. Оленка має збиратись на роботу.
Ой, звісно, робота, закотила очі Раїса Петрівна. А хто ж прибирає? У селі жінки встигають усе: худобу нагодувати, в полі попрацювати, чоловіка доглянути.
Оленка стискає кулаки під столом. Такий монолог вона чула вже двадцять разів. Щодня свекруха знаходить привід нагадати, що міські жінки ліниві й розпещені.
Раїсо Петрівно, я дійсно поспішаю, Оленка поглянула на годинник. У мене нарада о девятій.
Ой, нарада! Сидиш у кріслі цілий день і папірці перекладаєш. Та це ж не робота!
Сергій заглибився в тарілку, уникаючи конфлікту, як завжди.
Повернувшись з роботи, Оленка виявила свою косметичку на журнальному столику. Вміст був розкладений акуратно, мов на вітрині.
Раїсо Петрівно, ви брали мою косметичку? запитала вона рівно.
А що тут такого? свекруха сиділа перед телевізором, звук був на максимум. Дивлюсь, чим ти мажешся, міською хімією. У мене в твої роки й без цих баночок колір обличчя був хоч на обкладинку!
Оленка мовчки зібрала речі і пішла до ванної. Минулого тижня Раїса Петрівна «перебрала» всі шафи «щоб навести лад», і Оленка два дні шукала потрібні документи.
Після вечері, коли посуд наростався в мийці (Раїса Петрівна мила його лише раз на тиждень у неділю), свекруха ввімкнула маленький радіоприймач і заспівала «Ой, цвіте калина». Голос був гучний, сільський, лунав по всьому будинку.
Раїсо Петрівно, чи не могли б ви трохи зменшити гучність? попросила Оленка. Сусіди скаржаться.
Які ще сусіди? фыркнула свекруха. У селі співаємо до світанку, ніхто не скаржиться!
Ми живемо в багатоквартирному будинку, нагадала Оленка. Тут інші правила.
Правила пробурмотала Раїса Петрівна, вимикаючи радіо. Сумні ви всі в місті.
Коли Сергій повернувся з роботи, Оленка спокійно звернулася до нього:
Сергію, може, поговориш з мамою? прошептала вона в спальні. Поясниш, що у нас маленька квартира, тонкі стіни
Що я їй скажу? розвів руками Сергій. Мама ж мама. Їй шістдесят пять, я не її виховую.
Я не про виховання, зітхнула Оленка. Про взаємну повагу.
Та нормально, не перебільшуй, відмахнувся Сергій. Потерпи. Вона ж не назавжди у нас.
Дні текли, а Раїса Петрівна, здається, не планувала повертатися. Навпаки, вона все більше облаштовувалась у міській квартирі.
Одного разу Оленка повернулася з роботи й виявила, що в кімнаті холодно. Вікна залишили відкритими, хоча за вікном був мінус пятнадцять градусів.
Раїсо Петрівно, навіщо ви відкрили вікна? Надворі ж мороз! вигукнула Оленка, поспішно їх зачиняючи.
Провітрюю! гордо відповіла свекруха. У вас тут міська духота. У селі повітря чистіше.
Але батареї не витримають таку холодність. Ми ж платимо за опалення 150грн на місяць.
Ой, знову ти про гроші! відмахнулася Раїса Петрівна. Міські лише про гроші думають.
До кінця третього тижня Оленка почувалася гостьовою в власному домі. Раїса Петрівна перестелила постіль «як треба», розклала посуд в шафах «порозумному», навіть переналаштувала канали телебачення, щоб «нормальні програми» йшли.
За обідом свекруха знову критикувала страви Оленки.
Це не борщ, а пофарбована вода, морщилась Раїса Петрівна, смакуючи суп. У нашому селі борщ стоїть навіть ложка! А ти недоварила картоплю, мяса мало кинула.
Якщо хочеш, приготуйте самі, сказала Оленка, втрачаючи терпіння.
Я це і так зроблю! гордо заявила свекруха. Показу, як треба!
Наступного дня Раїса Петрівна справді приготувала вечерю. Кухня виглядала, ніби полем бою: жир і соус розбризкали всі поверхні, гора брудного посуду в мийці, підлога вклеїлася олією.
Оце справжня їжа! вигукнула свекруха, ставлячи на стіл велику каструлю, що нагадувала рагу.
Їжа смакувала, але Оленка думала про години прибирання, що її чекали.
Мамо, посуд помиєш? запитав Сергій.
Посуд? підняла брови Раїса Петрівна. У нашому селі чоловіки посуд не миють. Це жіноча робота.
Але ти готувала, наголосив Сергій.
Я ж нагодувала родину! А посуд зачекає до неділі. У мене свої правила.
Сергій кивнув, взявши телефон і увімкнувши футбол.
До кінця місяця терпіння Оленки вичерпувалося. Вона майже не спала: свекруха хропіла так, що стіни тряслись, а вранці скаржилась, що «молодь всю ніч скрипіла ліжком». У ванній свекруха плутала рушники з ганчірками, мила підлогу кухнею, а крем для обличчя використовувала як засіб від тріщин на пятах «щоб добро не пропадало».
Коли Оленка спробувала поговорити з Сергієм про нервовий зрив, чоловік лише розлютився:
Ти вічно всім незадоволена! вигукнув він. Мама робить, як хоче, а ти постійно бурчиш.
Серйозно? Оленка не могла повірити вуха. Вона не прибирає. Я щодня прибираю після неї і після тебе.
Ось і знову, зітхнув Сергій. Не можеш без претензій.
Після цієї розмови Оленка вирішила змиритися. Зрештою, рано чи пізно свекруха муситиме повернутися в село, де її чекатимуть город, корови і сусідка Зінаїда Петрівна.
Але тижні минають, а Раїса Петрівна, схоже, збирається залишитись у місті надовго.
Останньою краплею стали нові штори. Оленка витратила майже половину премії на їх пошиття, і кімната стала світлішою. Вечором Раїса Петрівна ліпила вареники. Оленка працювала над терміновим проєктом, коли почула, як відчинилися двері.
Олено, чи готові вареники? Мені руки помити треба, крикнула свекруха.
Оленка зайшла на кухню й побачила, як Раїса Петрівна витирає руки об нові штори, залишаючи жирні сліди.
Усередині щось розбилось. Оленка спокійно, але твердо промовила:
Раїсо Петрівно, це нові штори. Для рук є рушник.
Ой, трохи забруднила, відмахнулася свекруха. Випереться!
Справа не в плямах, продовжила Оленка, відчуваючи рішучість. Справа в повазі. Ви живете в нашому домі півтора місяця і жодного разу не запитали, чи можна користуватись моїми речами.
Раїса Петрівна обурено спитала:
Що означає «у вашому домі»? Це дім мого сина! Я не в гостях!
Це наш спільний дім, спокійно відповіла Оленка. І я б хотіла, щоб ви поважали наш простір.
Раїса Петрівна гупнула каструлею по столу:
Слово поперек і мій син викине тебе наддвері! Мені байдуже, чиє це житло!
Кухня завмерла в гучній тиші. Слова свекрухи нависли, мов тяжка хмара. Оленка не відповіла криком, не розплакалась, не закрикувала двері просто замовкла.
Вона піднялася до спальні, відкрила шафу і обережно взяла велику валізу, якою Раїса Петрівна приїхала «на тиждень». Розстібнувши блискавку, вона поклала валізу на ліжко.
Свекруха вийшла з коридору, спершу здивована, потім розлючена.
Що ти робиш?! вигукнула вона, спостерігаючи, як Оленка акуратно складає її речі.
Оленка лише продовжувала класти светри, кофти, спідниці, білизну в валізу, не змінюючи їх форми.
Я Сергію подзвоню! погрожувала свекруха, дістаючи телефон. Він тебе покаже!
Оленка кивнула мовчки, потім пішла до ванної і зібрала його шампунь, мило, зубну щітку. Все це теж зайняло місце у валізі.
Алло, Сергію! закричала Раїса Петрівна. Твоя жінка з глузду зїхала! Речі мої збирає!
Сергій не відповідав, а на обличчі свекрухи було видно, що син не поспішає допомагати.
Оленка закрила валізу, поставила її в передпокої і замовила таксі через додаток. До села, де живе Раїса Петрівна, було близько сорока кілометрів.
Таксі прибуде за пятнадцять хвилин, повідомила Оленка, вперше звертаючись до свекрухи. Я сплатила поїздку, 180грн.
Свекруха застигла з відкритим ртом, не очікувавши такого повороту. У селі її сусідка Зінаїда Петрівна доглядає за господарством: курми, кози, город.
Тоді телефон свекрухи задзвонив, і вона, з хвилюванням, відповіла:
Синочку! Ти мене вигнала! Приїжджай швидше, щось зроби!
Оленка знала, що Сергій не прийде; він завжди уникав конфліктів, ховався за газетою чи телефоном.
Через пятнадцять хвилин таксі підїхало. Оленка підняла важку, але підйомну валізу і рушила до виходу.
Ви йдете? запитала вона свекруху, що стояла в коридорі, склавши руки на грудях.
Думаєш, я так просто підеш? викликала вона.
Ви можете залишитись, спокійно відповіла Оленка. Тоді я викличу дільничного, поясню ситуацію. Це моя квартира, документи в мене.
Свекруха, розлючена, схопила пальто і, з образою, вийшла на сходовий майданчик.
Оленка поставила валізу біля таксі, водій допоміг завантажити речі.
Вона мене виганяє! кричала Раїса Петрівна у слухавці, з ненавистю дивлячись на Оленку.
Сергій мовчав, як завжди, колиВрешті-решт Оленка зрозуміла, що справжня сила у вмінні захищати свій дім і шанувати себе.
