Я плачу, бо мій син більше не хоче мати зі мною нічого спільного: невістка зруйнувала наші відносини дощенту.
Як болісно це усвідомлювати… Як страшно зізнатися собі, що твоя єдина дитина відвернулася від тебе. Що ти прожила життя, віддавши себе йому, відмовившись від багато чого, а в результаті залишилася сама. Я не знаю, де помилилася. Можливо, у мене важкий характер. Можливо, занадто багато пробачала. А може, любила до самознищення.
Я сама виростила сина. Чоловіки в моєму житті були, але користі від них не було. Одні шукали вигоди, інші — порятунку, треті — лише мою зарплату. Я тягнула все сама. У 90-х не було часу на сльози — працювала на знос, щоб син їв добре і вчився. Сама не доїдала, не купувала собі ні взуття, ні одягу — все лише йому.
Потім доля звела мене з одружим чоловіком. Так, нехай засуджують, але саме він допоміг моєму синові знайти шлях. Він працював у нафтогазу і влаштував туди ж сина. Гроші були невеликі, але з’являлися саме тоді, коли були найпотрібніші. Справа не в грошах — у підтримці.
Син закінчив технікум, потім університет, але без стажу його ніде не брали. Працював на фабриці, не витримував — хотів заробляти, а не вбиватися. Я підтримувала його у всьому, вірила, що колись у нього буде своя справа. Вкладала останні копійки, лише б не зійшов зі шляху.
А потім він привів у свій дім її. Миловидна, але пуста. Дитинчаста, не за віком капризна. Але якщо він вирішив — я змирилася. Вагітність, весілля, надії. Я мріяла стати бабусею. Раділа, як дитина. Навіть організувала їм весілля.
Допоміг мій знайомий — дав грошей на обручки. Я сказала невістці: «Обирай щось по можливостях. Ця сума на двох». А вона вибрала перстень утричі дорожчий. Їй було байдуже — хотіла отримати найкраще, навіть якщо чоловік залишиться без кільця. З цього моменту я стала для неї ворогом. Просто тому, що поставила межі.
Але я мовчала. Купила їм авто, щоб син міг підробляти після роботи. Думала — полегшила їм життя. А потім усе пішло під укіс. Дитина — важка, плаче, не спить. Син працює цілими днями, допомогти не може. Її батьки почали твердити: «Який з нього батько?», «Який з нього чоловік?». Вони продали машину. Доходи впали. Потім — розвод. Син почав пити. Позбавили прав. Усе розвалилося.
Я його витягнула. Змусила піднятися. Він знову став на ноги, навіть започаткував свою справу — але все оформлено на мене: у нього проблеми з приставами, борги, кредити. І так — він грав. Намагався виграти і повернути все одразу. Не вийшло. Я знову допомагала, платила за працівників, тягнула бізнес. Лише б у нього вийшло.
Коли знову з’явилися гроші — вона повернулася. Знову вони разом. Але тепер він уникає мене. Все на мені, а я почуваюся зайвою. Вони орендують житло, живуть окремо. Вона мені не дзвонить, не пише. Онука — капризна, її ніщо не цікавить. А син почав казати, що «бабуся має допомагати». Я не відмовляю, коли кличує, але кличуть лише тоді, коли потрібно.
Потім він сказав: «Звільняйся, мені потрібна допомога». Я звільнилася. Тепер сиджу без зарплати і чекаю, коли він дасть хоч щось на продукти. Часто не дає. Машину подарував — але не дає грошей на страховку. То забирає її, то повертає. А коли я сама поїхала — авто заглохло. Виявилося несправним. Мені страшно.
Я вже брала кредит на його машину. Спочатку платив. Тепер — ні. На мої дзвінки не відповідає. Будинок, у якому ми жиЯ сиділа біля вікна, дивилася на дощ за шибкою і розуміла, що вже нічого не змінити. .
