– Куди це ти такий гарний? – запитав сусід, побачивши Олега у строгому костюмі та краватці.
– До сина на випускний, – відповів той.
– Оце так! Як швидко ростуть чужі діти…
– Свої теж, – усміхнувся Олег.
– Та годі… Значить, скоро звільнишся від аліментів?
Олег так глянув на сусіда, що тому стало моторошно:
– До чого тут це?
– Як до чого? Не набридло гроші колишній віддавати?
– Не набридло, – кинув Олег і, залишивши сусіда в розгубленості, пішов геть.
Поступово гарний настрій повернувся. Нахлинули спогади…
***
Того дня, коли його життя різко змінилося, Олег перебував у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, живе у прекрасній квартирі, увагою жінок не обділений, на роботі – усе добре, бізнес процвітає. То чому ж йому так погано? Ніщо не радує. Нічого не хочеться. Усе байдуже.
Вийшов від офісу, Олег зрозумів, що ось-ось почне дощити. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі: не вистачало ще й промокнути.
Машина, як на зло, була в сервісі, а парасольки в Олега відродження не було.
Плюхнувся на заднє сидіння й провалився у внутрішню порожнечу.
Водій щось говорив, намагаючись вразити явно заможнього клієнта, по радіо грала якась сумна пісня…
Олег не любив таку музику…
А раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я жив тоді бездумно і безтурботно.
Шальна кров грала, як вино.
Її любов здавалася безкінечною,
А я не міг подумати про інше.
Але день за днем марнуючи намарно,
Я робив їй болячіше й болячіше,
І втратив любов її святу
У ті дні, коли вона була моєю…
Усередині все занило… Біль розлилася по всьому тілу, і Олег раптом усвідомив її джерело.
Оля…
Оленька…
Ольга…
Так він називав її у різні періоди життя.
Їхній шкільний роман закінчився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Оля Шевченко врешті-решт стане дружиною відомого всій школі хулігана Олега Коваленка.
А він вірив. Знав, що так буде. Просто без неї він не зміг би жити…
Заради неї він навчався, заради неї пробивався в житті, заради неї став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Піклувалася. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Ані слова докору, ані скарги.
Вона була завжди і всім задоволена.
І в якийсь момент Олег вирішив, що так буде завжди. Що це – даність. Що вона ніколи й нікуди від нього не піде. Все зрозуміє, все пробачить. Буде поруч, попри все.
І Олега понесло. З’явилися гроші, а з ними друзі, дівчата, корпоративи до ранку…
Оля мовчала. Ні про що не питала. Приймала як належне…
Ростила синів…
Він не виправдовувався, не просив вибачення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була задоволена і щаслива.
Помилився.
Одного чудового дня все закінчилося фразою дружини:
– Олег, я більше не кохаю тебе.
– Та годі! – збентежився він, – ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл. І твердо сказала:
– Ти не зрозумів. Нам треба розлучитися. Я більше не можу й не хочу бути з тобою.
– А про дітей ти подумала?! – скрикнув Олег і сам внутрішньо здригнувся від банальності сказаного.
– Звичайно. Вони повинні жити в любові… а не в шлюбі…
– Ну і провалюй! – гаркнув Олег, схопив куртку і вийшов із дому.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне шукати його, дзвонити.
Оля мовчала.
Він приїхав додому й у передпокої виявив сумки з її речами. Її та дітей…
– Що ти робиш? – запитав він.
– Речі збираю, – спокійно відповіла Оля.
– Навіщо?
Вона здивовано на нього подивилася.
– Припини це, – Олег скривився, – не треба… Я сам піду…
І пішов.
Все залишив дружині та синам.
У його картині світу по-іншому і не могло бути.
Після розлучення Ольга кілька років була сама. Він точно це знав. Тому приїжджав, коли хотів, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Ольга несподівано вийшла заміж.
Олег був у шаленстві. Як вона насмілилася?! Вона! Мати його дітей! Та вона ноги повинна йому цілувати, що він їй все залишив, такі аліменти платить, окрім цього допомагає!
І він став методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо, коли напивався.
Так, таке з ним стало траплятися часто.
Дзвонив, писав смс із образами…
Навіть погрожував…
Оля не реагувала. Просто в якийсь момент заблокувала його у соцмережах і телефоні.
Тоді він став підстерігати її на вулиці…
Очунявши, Олег завжди лаяв себе за теПрохолонувши, Олег завжди лаяв себе за те, що знову не втримався, але тепер, стоячи перед нею і її новою родиною, він нарешті зрозумів, що справжнє щастя – це не володіння, а вміння бути поруч тих, кого любиш, навіть якщо вони вже не твої.
