Сльози не рятують: мій чоловік зрадив мені з дівчинкою, якої вік – як у нашої доньки
Всім, хто читає ці рядки, вітання. Ніколи не думала, що опинясь у такій ситуації, коли біль стискає горло так, що важко дихати. Мені просто треба виговоритись. Може, хтось із вас зрозуміє. А може, для когось моя історія стане уроком.
Мене звати Оксана, мені 45 років. З Богданом ми прожили майже чверть століття — двадцять чотири роки, наповнені, як мені здавалось, любов’ю, повагою та підтримкою. Ми пройшли через багато: складності на початку шлюбу, безсонні ночі з дітьми, кредит за квартиру, хвороби батьків. Але все подолали разом. Я щиро вірила, що він — моя опора, моя доля.
Увесь цей час Богдан ніколи не давав приводу сумніватись у собі чи в ньому. Він не був ідеальним, але я любила його таким, яким він був. Ніколи не перевіряла телефон, не ставила зайвих питань. Була впевнена — наш шлюб тримається на довірі. Як жорстоко я помилялась…
Місяць тому ми домовились поїхати до батьків Богдана в село — на кілька днів, просто відпочити. Він останньої миті відмовився, посилаючись на термінові справи в офісі. Я не наполягала. Зібрала дітей, і ми поїхали. Але в неділю доньці стало нудно, вона почала благати повернутись раніше. Ми виїхали вранці. Навіть уявити не могла, що саме це рішення переверне моє життя.
Коли ми зайшли в квартиру, спочатку не зрозуміла, що відбувається. Двері у спальню були примкнені, всередині чулися дивні звуки. Я відчинила їх і… Боже мій. На нашому з Богданом ліжку — тому самому, де народились наші діти, де ми засинали, тримаючись за руки — він був не сам. Поруч із ним лежала дівчина. Справжня дівчинка, років вісімнадцяти. Досі не знаю, як не впала в непритомність. Вона схопилась, натягнула перше-ліпше і вилетіла з квартири, не промовивши й слова. Богдан стояв у шоці, навіть не намагався щось пояснити.
Син, йому двадцять, кинувся на батька з кулаками. Ледь втримали. Донька, двадцятидвохрічна студентка, закричала, що він більше не її тато. Вони виставили його за двері. Пізніше мені повідомили, що він оселився в якомусь готелі. А я… Я просто сиділа на кухні і не могла повірити, що це все відбувається зі мною.
Того ж дня я подала на розлучення. Не могла і не хотіла дихати з ним одним повітрям, не кажучи вже про дім. Як він смів привести чужу жінку — дитину! — до нашого дому? На наше ліжко? Мені було гидко. Брудно. Зраджено. Не лише мені — дітям теж. Він одним махом зруйнував всю нашу родину.
Пізніше я дізналась, що та дівчина молодша за нашу доньку. Уявите? Богдану сорок чотири. Що з ним сталося? Криза середнього віку? Втрата глузду? Чи це заАле я вже знаю, що крок за кроком, день за днем, я відроджуватиму себе — бо навіть у найглибшій темряві зірки знаходять силу світити.
