Слухай уважно, продовжував співмешканець. Або твоя донька віддає мені авто, або нехай виїжджає! Я не буду жити в домі, де мене не поважають! А куди ж вона дінеться? Це не твої клопоти! Доросла вже. Час ставати самостійною
Оксана стояла в коридорі батьківської хати і слухала, як мати через двері ванної пояснює, чому вона має віддати свою машину.
Оксанко, подумай розумно! Богдану ж потрібно щодня їздити на роботу. А ти студентка. Тобі що, важко автобусом?
Дівчина притулилася до стіни й закрила очі. Авто їй подарував дідусь на двадцятиріччя. Старе, але її. Перше в житті. Дідусь тоді сказав: «Щоб не залежати ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати».
Мамо, авто зареєстроване на мене, спокійно відповіла Оксана.
Ну і що? Ми ж родина! голос матері став вищим. Богдан для тебе, як батько. Памятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі?
Оксана памятала. Памятала, як він лаяв її за кожну помилку, як кидав підручник на стіл, коли вона не розуміла зразу.
Дурна, як дуб! Вся в матір! кричав він тоді.
З ванної долинуло гудіння фена мати явно збиралася кудись. За пять хвилин вона вийде, і розмова продовжиться. Оксана цього не хотіла.
Я подумаю, збрехала вона і пішла до своєї кімнати.
Але думати було ні про що. Машину вона не віддасть. А що робити далі неясно.
Оксана вчилася на останньому курсі університету, підробляла репетиторкою з англійської. Грошей було мало, але вистачало.
Якщо не рахувати того, що «життя» проходило в домі, де кожен її крок обговорювали та осуджували.
Богдан зявився у їхній родині, коли Оксані було одинадцять. Мати познайомилася з ним на роботі. Високий, з бородою, говорив упевнено і багато.
Матір це подобалося. Батько був зовсім іншим тихим, мовчазним. Після розлучення він переїхав до Києва, дзвонив рідко.
Спочатку Богдан намагався. Приносив солодощі, розпитував про школу, іноді водив у кіно. Оксана тоді подумала: «Може, і справді непоганий». Але це тривало недовго.
Як тільки Богдан остаточно оселився в домі, все змінилося. Він почав командувати. Не просити, не радити наказувати. Ніби Оксана була не донькою господині, а служкою.
Зроби чай. Прибери за собою. Не гуркочи. Не гримай дверима. Зроби телевізор тихіше. Цей список зростав щодня.
А мати мати перетворилася на захисницю Богдана. Будь-яку його нарікання вона відразу підтримувала.
Оксанко, Богдан же втомився. Невже складно ходити тихіше?
Оксанко, він має рацію. Навіщо так голосно музику вмикати?
Оксанко, подумай про інших.
«Про інших» означало про Богдана. Бо коли Оксана готувалася до іспитів і просила не вмикати телевізор на всю гучність, ніхто не реагував.
Ми не в бібліотеці, відповів Богдан. Хочеш тиші йди до своєї кімнати.
Кімната Оксани була маленькою, колишньою коморою. Там ледве поміщалися ліжко та стіл. Коли вона ховалася туди, стіни давили, повітря бракувало. Але іншого виходу не було.
З часом Оксана навчилася бути невидимою. Поверталася додому, коли Богдан спав або його не було. Їла на кухні, коли там нікого не було. Не втручалася в сімейні розмови.
Так тривало, доки не почалася історія з машиною.
Вранці наступного дня мати постукала до її кімнати.
Оксанко, прокинулася? Треба поговорити.
Оксана сіла на ліжку. На матері була нова сукня, явно дорога. Волосся акуратно зачесане. Вона кудись збиралася.
Слухаю.
Богдан учора засмутився. Він думав, ти легко погодишся з машиною.
А чому він так вирішив?
Мати сіла на ліжко, глянула у вікно.
Оксанко, ти ж розумієш Ми з Богданом плануємо весілля. Хочемо все гарно зробити, гостей запросити. А грошей ну, ти знаєш, як зараз важко.
Оксана мовчала.
Богдану потрібна машина для роботи. Він отримав нову посаду, їздитиме районами. На автобусах незручно.
Нехай купує свою.
На що? Мати підвищила голос, але одразу зібралася. Оксанко, ми ж не чужі. Ми родина! Богдан стільки для тебе зробив
Що саме він зробив для мене? запитала Оксана.
Мати збентежилася. Замовкла, шукаючи слова.
Ну він же тебе виховував. Як рідний батько. Допомагав із уроками
Кричав на мене, хотіла сказати.
Не смій так говорити! Мати схопилася. Він намагався! А ти ти завжди була невдячна. Батько тебе розпестив, от і результат.
У кімнаті затихло. Оксана дивилася на матір і не впізнавала її. Колись вони були близькі. Колись мати захищала її, а не чужого чоловіка.
Машину я не віддам, сказала Оксана.
Тоді
