У КАФЕ.
— Вперед за пригодами! — сказали одна одній найкращі подруги, закидаючи валізи в багажник. Потяг рушив точно за розкладом і прибув, не запізнившись, о восьмій ранку.
Але спочатку — літо. Червень промайнув, як шальова куля, не залишивши жодних яскравих спогадів. Та й справді — перший місяць літа розтанув, немов морозиво на сонці, зникнувши у вирі клопотів. І ось уже липень непомітно підібрався до дверей, відчинив їх своїм ключем і беззастережно увійшов у наше життя.
Ті, хто працює за п’ятиденкою, знають, як тяжко добігати останні дні перед відпусткою. Думки вже там, на волі, а тіло ще тут. І треба, стиснувши зуби, чекати того миття, коли нарешті настане свобода.
— Хтось приклеїв годинникову стрілку до циферблату? — зітхнула Соломія, дивлячись на стіні — швидше б вже бути далеко звідси…
Її серце калатало від передчуття свята, а душа мріяла про спокій та відпочинок.
— Хочу солодкої кукурузи, маринованих мідій і креветок, — промовила вголос Мар’яна, коли за останнім клієнтом зачинились двері.
Дівчата мріяли також про шотландський віскі — він не раз дивував їх своїм смаком і ароматом. Хоч і благородний напій може підвести, але хто давнє згадує, тому й око вон, чи не так?
— А може, пірнаємо у море? — запитали одна одну подруги під час обідньої перерви.
У країні були непрості часи, тому вибір був очевидним — на закордонні курорти грошей не вистачало, а інші варіанти навіть не розглядалися. Вирішили їхати на Чорне море.
— Нікому не кажімо, а то всі заздритимуть! — домовились подруги і, зібравши речі, вирушили у дорогу.
А тепер вони вже на пляжі. М’які хвилі легко обіймають берег. Білогруді чайки кричать у повітрі, шукаючи здобич у воді. Ідилія!
Відпочиваючі насолоджуються спокоєм. Дорослі жують солону рибу і горішки, запиваючи пивом з пляшки. Дітлахи з задоволенням їдять чебуреки, блискучі від олії.
— Так, ставай рівніше! Правий бік вперед! Дивись на мене! Молодець! — командувала Соломія, фотографуючи Мар’яну біля води.
— Тепер з кавуном. Чудовий кадр! — задоволено сказала дівчина, витираючи піт з чола.
Фотосесія на пляжі — це ціла історія! Подругам треба бути засмаглими, підтягнутими, без набряків під очима. Але ж всі знають, що пиво вночі не додає ідеальності, але в відпустці іноді так хочеться дозволити собі трішки бунту!
— Мар’яночко! Що це? Чому я виглядаю, як розлючений вовк? Чому не сказала, що я погано вийшла? Боже, як ти тримаєш телефон? — Соломія докірливо подивилася на подругу.
Мар’яна вже збиралася йти купатися, але Соломія не здавалася:
— Ну й хто тут на насоромився? Іди сюди, красуне, зараз буде фото з динем, лавандою і келихами! Усміхнись! Готово!
— Соломіє, треба відзначити наш успіх. Підемо сьогодні в ресторан? — запропонувала Мар’яна.
— Чудова думка! Замовляймо морепродукти! — підхопила Соломія, уявляючи, як сидить з келихом ігристого.
Того ж вечора, вдягнувши найкращі сукні, вони вирушили в кафе.
У залі було пусто.
— Сідаймо отут, біля вікна, — запропонувала Мар’яна.
— Пробачте, але це стіл зарезервовано, — сказала офіціантка.
— Як добре починалося! — зітхнула Мар’яна. — Може, вони спеціально так сказали, щоб ми додатково заплатили? Та нехай, і тут непогано.
— Що?! Двісті грамів салату за ціну мого старого авто? — очі Соломії стали круглими.
— Креветки за ціну крила літака? Це ж безглуздя! — обурилася Мар’яна.
— Давай подивимось вино. Може, там щось пристойніше.
Тиша.
— П’ятдесят грамів вина за тисячу гривень? Це ж космос! — Соломія поклала меню.
— Давай підемо звідси, — прошепотіла Мар’яна.
На вулиці обидві реготали.
— Ну що, ідемо до іншого закладу? — Соломія потягла подругу.
Друга спроба теж провалилася.
— Дивись, скільки тут людей! Ціни мають бути адекватні, — Соломія знову повела Мар’яну.
Адміністратор провів їх до столика біля акваріума, де плавали золоті рибки.
— Що ж робити, коли не щастить? — Соломія глянула на ціни. — Дай мені проявити талант!
Вона закинула ногу на ногу, демонструючи засмаглі ніжки, і солодким голосом замовила найдорожчі страви та вина. Офіціант відкрив рота.
— Що ти робиш? Нас зараз виженуть! — зашепотіла Мар’яна.
— Не бійся. Вихід там, де вхід, — відповіла Соломія.
Через п’ять хвилин до них підійшли офіціант, кухар і адміністратор.
— Шановні, цих страв у нас немає, — сказав адміністратор.
— Як прикро. Ну що ж, ми підемо.
На вулиці Мар’яна сердито промовила:
— Навіть шампанського безкоштовного не дали.
— Безкоштовний сир — тільки в пастці.
— Ну що, ідемо додому, актрисо?Вдома вони розігріли “Мівіну”, відкрили просекко і з хрусткою консервою в руках випили за те, що найкращі пригоди — це ті, що залишаються в дружбі та сміху.
