Сміх крізь образи
Оксана Степанівна поставила перед онукою миску з борщем і сіла навпроти, пильно спостерігаючи, як Даринка розводить ложкою червоні плями на поверхні.
— Не подобається? — запитала бабуся, хоча добре знала відповідь. Онука кривилася від кожної ложки вже не перший день.
— Нормально, — буркнула Даринка, не піднімаючи очей. — Просто не дуже голодна.
— Так, не голодна, — простягнула Оксана Степанівна. — А вчора бачила, як ти в холодильнику рилась, щось шукала. Пельмені заморожені хотіла, так? Ті, що я спеціально купила?
Даринка зітхнула і поклала ложку.
— Бабусю, ну що ти починаєш? Я ж сказала — нормально все. Просто втомилася на роботі, апетиту немає.
— Втомилася вона… — Оксана Степанівна похитала головою. — В твої роки я після роботи ще й город поливала, білизну вручну прала, прасувала. А ти весь день з комп’ютером сидиш — от і втомилася.
Онука різко встала зі столу, миска дзенькнула.
— Знаєш що, бабуся? Годі вже! Кожен день одне й те саме. То їжа не така, то робота не так працюєш, то хлопці тобі не подобаються. Нудно, чесне слово!
— Ось як із старшими розмовляєш! — обурилася Оксана Степанівна. — Мати тебе так навчала?
— Моя мати взагалі мене ніяк не виховувала! — випалила Даринка і тут же затулила рот долонею.
Повисла тиша. Оксана Степанівна повільно встала, зібрала зі столу миски. Руки в неї тремтіли, але голос звучав спокійно:
— Зрозуміло. Значить, я у всьому винна. І те, що взяла тебе до себе після розлучення батьків — теж погано. І те, що годую-пою — теж не так.
— Бабусю, я не це мала на увазі… — зніяковіло пробурмотіла Даринка.
— А що ж мала? — Оксана Степанівна обернулася, і онука побачила блиск сліз у її очах. — Що я стара дурниця, яка тобі життя заважає? Так, мабуть, і є. Молодим із старими важко, розумію.
Даринка хотіла щось відповісти, але бабуся вже пішла на кухню. Почувся звук води, брязкіт посуду. Дівчина постояла, збентежена, потім пішла до себе в кімнату.
Оксана Степанівна мила посуд і тихо плакала. Гарячі сльози падали у мильну воду, а в грудях ніяло від образи. Невже вона справді стала тягарем? Невже все, що робить для онуки, сприймається як забаганки й нав’язування?
Вона згадала, як три роки тому Даринка прийшла до неї з одним валізом і заплаканими очима. Батьки розлучалися, тато пішов до молодої секретарки, мати запила. І куди було діватися двадцятирічній дівчині? Звісно, до бабусі. Оксана Степанівна прийняла її без зайОксана Степанівна прийняла її без зайпитанещ, звільнила найкращу кімнату, піклувалася як могла, а тепер життя повернулося у своє русло, бо любов завжди знаходить спосіб перемогти незгоди.
