— Оленько, скоро будеш? Зараз Настя з Олегом прийдуть, — нетерпляче сказав Тарас, заглянувши у спальню.
— Зараз. Ще хвилинку, — відповіла Оленка, не відвертаючись від дзеркала на шафі.
Вона провела помадою по губах, потрясла головою, трохи розкуйовджуючи ідеально укладені коси, поправила комір сукні і лише тоді обернулася до чоловіка.
— Я готова, — усміхнулась вона йому.
— Ого! Яка ж ти в мене гарна. — Тарас підійшов і притягнув Оленку до себе.
— Обережно, помада, — Оленка відіпхнула голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, трохи лукаво.
— Оленько… — почав Тарас раптом зниженим голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну от. — Тарас розчаровано розплющив обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Оленка востаннє глянула у дзеркало, підтягнула сукню і пішла за Тарасом.
У передпокої вже жартував Олег із великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Настя з подарунковим пакетом у руці.
— Де іменинниця? Чому не зустрічає гостей? — галасував Олег, шелестячи обгорткою квітів. Він побачив Оленку і зробив крок назустріч. — Ну, нарешті. Оленько, ти, як завжди, чарівна. Тарасе, глянь, заберу. Оленько, дай поцілую. — Олег дзвінко чмокнув її в щоку і лише тоді вручив букет. — Бажаю тобі…
— Ей, давай роздягайся, а тости залишмо для столу, — втрутився Тарас.
— Тарасе, винеси капці, я квіти поставлю, — сказала Оленка і пішла на кухню.
У хаті одразу стало тісно й голосно. Олег потирав руки перед накритим посеред кімнати столом.
— Оленко, ти чарівниця. Такий стіл приготувала. Я зараз слиною подавлюся, — стогнав він, немов мученик.
— Трохи потерпи, — відповіла Оленка, заносячи у кімнату вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.
— Блазень, — ледве чутно промовила Настя, закинувши гарні східні очі.
Оленка підійшла і поклала руку їй на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить у двері знову подзвонили, і Оленка пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ліза, а це моя сестра Оленка, — познайомив Максим дівчат і подав Оленці букет.
— Дуже приємно, — усміхнулася Оленка. Ліза ледь помітно кивнула. — Вибач, капців більше немає.
— Нічого, я Лізі свої віддам, — сказав Максим.
Оленка здивовано глянула на брата. Її погляд казав: «Що у вас спільного?»
— Запрошуй до столу, сестричко, — промовив Максим, не помічаючи її пильного погляду.
Вони увійшли до кімнати.
— Мого брата ви всі знаєте, а це Ліза, його нова дівчина, — представила Оленка. — Далі сам, — прошепотіла вона братові і пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази у них із Тарасом не виявилося, тож Оленка поставила квіти в літрову банку і залишила їх на кухонному столі.
Коли вона повернулася, гості вже розсілися. Тарас показав їй на стілець у голів столу. Оленка сіла і з подивом помітила, що Олег із Настею сиділи окремо, по різні боки.
Тарас уже розливав чоловікам горілку, а жінкам — вино. Ліза сиділа прямо, холодна й байдужа до всього. Максим поклав їй у тарілку салат, але вона, здавалося, навіть не помітила.
«Оце так… Від неї віє холодом. Були в брата дівчата, але жваві, а ця сидить, мов кіл у неї в горлі…» Думки Оленки перервав Тарас. Він підняв келих і з ніжністю дивився на дружину, починаючи тост.
Усі замовкли. Потім лунав дзвін келихів, за ним — брязкіт виделок по тарілках…
Оленка оглянула всіх присутніх. Олег шумно їв, хвалячи їжу і поглядаючи на Настю. А та дивилася в тарілку, ігноруючи його. Ліза повільно пережовувала, ні на кого не звертаючи уваги. Максим щось шепотів їй на вухо. Тарас стежив, щоб у всіх було напоєно. «Бачиш, усе добре, а ти хвилювалася…» — казав його погляд.
Оленка розслабилася. Коли гості трохи наїлися й випили, Тарас приніс із спальні бандуру. Кілька хвилин він налаштовував її, а потім заспівав: «Ти ж мене підманула…» Голос у нього був приємний, бархатний, співав він добре, щиро. І всі розуміли, що співає він для дружини.
Оленка слухала, трохи похитуОленка заплющила очі, слухаючи його пісню, і відчула, як щось тепле розливається у грудях, наче сонячне проміння, що ось-ось розтопить усі її сумніви.
