Оксана Шевченко знову переступила поріг президентського люксу, відчуваючи, як серце стискається. Все було знайомим, але водночас небезпечно навантаженим спогадами. Вона зачинила за собою двері, і дихання раптом стало частішим. Їй хотілося швидко та тихо виконати роботу й піти, не привертаючи уваги.
Та хоч вона казала собі, що це лише черговий робочий день, у повітрі висів особливий напруження. У кожному кутку кімнати, в кожному блискучому предметі вона бачила погляд Артема Білоцерківського спокійний, але пронизливий, ніби він міг читати її думки.
Поки вона розправляла подушки на ліжку, двері знову відчинилися. Впевнені кроки чоловіка наповнили кімнату. Оксана завмерла, пальці стиснули шовкову тканину.
Цього разу не втечеш, пролунав його низький, але несподівано мякий голос.
Вона поволі обернулася. Артем стояв там, бездоганний, як завжди, але в його очах було щось нове тепла цікавість, змішана з легкою іронією.
Я думала… що вам заважаю, прошепотіла вона.
Якби це було так, ти вже б про це знала. І все ж я не викликав ні охорону, ні директора. Чому, як гадаєш?
Оксана похитала головою, не знаючи, що відповісти.
Тому що я хочу знати, хто ти, продовжив він. Жінка, яка засинає в ліжку незнайомого чоловіка, або безрозсудна, або настільки чиста душею, що втома єдиний її гріх. А ти, Оксано, схоже, з другої категорії.
Він вимовив її імя, і по спині пробіг холодок. Звідки він його знав? Вона раптом згадала, що на формі була бейджик.
Я… нічого особливого, прошепотіла вона. Просто покоївка.
Артем вперше усміхнувся коротко, але досить, щоб збити її з пантелику.
«Просто» покоївка? Ні. Жінка, яка працює до виснаження, але навіть у сні виглядає, як давній портрет із закинутого музею. Ти справді вважаєш це «нічим»?
Щоки Оксани спалахували. Вона хотіла подякувати, але слова застрягли в горлі. Натомість опустила очі, намагаючись взяти себе в руки.
Мені треба закінчити прибирання, нарешті вимовила вона.
Закінчуй, просто відповів він, але залишився, слідкуючи за кожним її рухом.
Години повзли повільно, напружено. Він ставив прості запитання: звідки вона, чому приїхала до міста, чи подобається їого готель. Вона відповідала несміливо, але кожна фраза поступово розкривала її історію. Вона приїхала з маленького села, де батьки боролися з бідністю. Працювала з дитинства, а тепер відправляла більшу частину зарплатні додому.
Артем слухав її з несподіваною увагою. Вперше хтось бачив у ньому не бізнесмена, а звичайну людину, захоплену щирістю жінки.
Наступні дні повторювалися як сни. Кожен її візит до люксу ставав сценою з таємничого роману. Він майже завжди зявлявся, ніби чекав на неї. Допомагав поставити вазу, вирівняти картину, а іноді просто стояв і дивився, дозволяючи тиші говорити замість нього.
Колеги почали пліткувати. «Чому саме Оксана так часто там?» питали вони. Вона ж не могла пояснити правду. Навіть не знала, чи це була для нього лише гра, чи щось більше.
Одного дощового вечора, коли світло ліхтарів відбивалося у величезних вікнах люксу, Артем несподівано зупинив її жестом.
Оксано, залишся. Не як працівниця. Як жінка.
Вона завмерла, серце калатало божевільно.
Я не… не можу. Ви… занадто далеко від мене.
Вгорі й унизу лише ілюзії, сказав він, наближаючись. Важливіше те, що ми відчуваємо.
Його пальці ледь торкнулися її запястя. Простий жест, але він розтопив її оборону. У його очах не було пихи мільярдера лише бажання звичайного чоловіка.
Не хочу тебе лякати, продовжив він. Якщо підеш зараз не зупиню. Але якщо залишишся, знатимеш, що ти тут тому, що я обрав тебе… і тому що ти теж вибрала мене, навіть не усвідомлюючи цього.
Оксана відчула, як її світ руйнується й відроджується водночас. Все життя вона тікала від надто сміливих мрій, боячись розбитися. І все ж у цю мить, під його поглядом, зрозуміла деякі сни варто прожити, навіть якщо вони небезпечні.
Вона підійшла ближче без слів. Він обійняв її з ніжністю, яка контрастувала з його силою. Вперше Оксана не почувалася втомленою покоївкою вона була жінкою, яку бажають.
Наступні ночі були наче зі сну. Артем показав їй прихований світ: закриті ресторани, нічні поїздки пустими вулицями, довгі розмови, де він розкривав свої страхи. Для нього Оксана стала притулком правдою, яку не купиш за гроші.
Але реальність наздогнала їх. Керівництво готелю дізналося про її часті візити та увагу мільярдера. Чутки стали занадто голосними. Одного ранку менеджер викликав її:
Окса
