Було це багато років тому, коли я з чоловіком приїхала пізно ввечері до Львівського пологового будинку, охоплена хвилюванням і радістю напередодні народження нашої четвертої дитини. Наша родина на той час уже була великою, у будинку панував гамір дитячих голосів і щастя.
По-правді кажучи, друге й третє поповнення нашої родини були близнюками для нас це стало справжнім сюрпризом, адже у жодної рідні подібного не траплялося. Пізніше, чекаючи наступну дитину, ми з жартом повторювали: А раптом знову двійнята прийдуть?
Батьки наші тоді ще жили у селі під Тернополем, дуже нас підтримали в перші дні допомагали по господарству, возили свіжі продукти, ділилися порадами. На другому ультразвуковому обстеженні вже у Львові нам зі сміхом сказали, що див більше не чекайте, буде лише одна дитина.
Так і сталося: у нас народився четвертий молодець, і всі негаразди, повторні тривоги так швидко залишилися у минулому. Чоловік завчасно оплатив окрему палату це коштувало тоді 2000 гривень, чимало на ті часи, але він хотів, щоб мені й немовляті було затишно.
Минуло кілька годин після пологів, як мене покликали годувати дитину. Але раптом до палати зайшов завідувач відділення з серйозним виразом обличчя та мовив: Маємо дуже складну ситуацію
Того ж ранку у нашому пологовому відділенні 18-літня дівчина, Марічка Зінкевич із невеликого містечка біля Черкас, народила здорову гарну дівчинку. Одразу написала відмову й викликала таксі, залишаючи лікарню, не озираючись назад.
Після пологів їй було важко навіть ходити самостійно, але вона жадала якнайшвидше залишити ці стіни їй було байдуже, ніяких слів чи вмовлянь вона не хотіла чути. Нам довелося відпустити її. Дівчинка її була гарненька, з пухкими щічками та чорнявим волоссячком.
Я тоді вперше подумала: Так чекала на двійню Може, взяти цю покинуту Маринку до себе? Головна медсестра, пані Оксана Павлівна, добра душа ми з нею спілкувалися і поза лікарнею сказала тихо: Можемо записати, що це ти її народила Але я не мала серця діяти протизаконно, боялася такого кроку. Як же так дитячий будинок, чужі люди? Серце не витримувало
В Україні процедура всиновлення довга й заплутана: могла б тривати пів року, а то й більше, і жодних гарантій Поки все відбуватиметься дитина опиниться в інтернаті-приюті, а це така гірка доля. Справді, мене глибоко зачепила ця непроста історія, і я довго не могла заспокоїтися.
Всілякі розмови тоді точилися у відділенні: як же так молода мама не витримала тягаря й просто повернулася спиною, а новонароджена Маринка дочекалася невідомого майбутнього. Пані Оксана Павлівна хотіла допомогти щиро, по-людськи, розуміла біль і покинутої мами, і сироти.
Ті події змусили мене замислитись: у кожного з нас свій нелегкий шлях, особливо, коли йдеться про народження нового життя. Іноді доля сплітає такі вузли, що розплутати їх нелегко й не кожен зможе, але залишатися людьми надважливо.
Здавна люди в нас кажуть: Чуже горе то не привід відвертатись. І досі, коли згадую ту ніч у львівському пологовому, відчуваю трепет вдячності, співчуття і болю за ті крихітні долі, яких життя змушує долати дорослі випробування з перших днів. Народження дитини це завжди подія, наповнена надією, а турбота і людяність у складних обставинах ключ до справжнього серця.
