У квартирі пахло ваніллю та свіжозвареною кавою Оксана щойно дістала з духовки пиріг із яблуками та корицею. Золотиста скоринка хрустіла під ножем, а по кухні розливався теплий, затишний аромат, ніби сама осінь зазирнула у вікно. Оксана акуратно розкладала шматочки пирога по порцелянових тарілках, коли в передпокої пролунав дзвінок різкий, настирливий, наче удар метронома.
На порозі стояла свекруха Наталя Петрівна. В елегантному кашеміровому пальті кольору морської хвилі, з ідеально зачесаним сивим волоссям та сяючою посмішкою. У руках вона тримала пакет із дорогої кондитерської тієї самої, де тістечка коштували як денний раціон сімї.
Оксанко, вітаю, рибко! співаючи промовила вона, простягаючи руки для обіймів. Я тут повз ваш будинок йшла, вирішила зайти. А у вас так смачно пахне! Прямо як у дитинстві
Оксана стримано посміхнулася, відчуваючи, як всередині росте знайоме напруження наче туга пружина, готова розкрутитися. Вона знала: цей візит не випадковий.
…Наталя Петрівна почала часто зявлятися в їхньому житті три роки тому після того, як її чоловік, батько Тараса, пішов із сімї. Спочатку все було мило: спільні вечері по неділях, теплі розмови за чашкою чаю, допомога по дому. Але згодом її візити стали частішими, а прохання настирливішими.
Тарасю, сину, зітхаючи говорила Наталя Петрівна, театрально прикладаючи руку до серця, у мене тиск скаче. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки Ти ж допоможеш мамі?
Тарас, мякий і чуйний, ніколи не відмовляв. Спочатку суми були невеликими пятсот, тисячу гривень. Потім зросли до двох, трьох тисяч. Оксана намагалася поговорити з чоловіком, але він лише махав рукою, дивлячись на неї з легким роздратуванням:
Оксано, ну годі вже Мама хворіє, ти ж бачиш. Не можна її кидати в біді. Це ж моя мама
А Наталя Петрівна тим часом то й справу «забувала» згадати, що ліки вже куплені, а гроші пішли на щось інше. То на «терміновий курс вітамінів», то на «унікальну процедуру в клініці», то на «невідкладну допомогу підрузі».
А одного разу Оксана випадково побачила в соцмережах фото свекрухи з кафе. На знімку та з посмішкою тримала чашку капучино та тістечко з малиновою начинкою, а підпис свідчив: «Солодкий четвер найкраще ліки від нудьги!»
Оксана наморщила лоб напередодні Наталя Петрівна дзвонила Тарасові з риданням:
Сину, мені так погано Ліки закінчилися, а лікар каже, що потрібні інші, імпортні, а вони коштують шалені гроші Я навіть не знаю, де їх взяти Хочай лягай та вмирай
Оксана показала фото чоловікові. Тарас нахмурився, провів пальцем по екрану, ніби намагаючись стерти зображення. В очах його мигнула розгубленість, але тут же знайшлося виправдання:
Може, це давнє фото? Або вона просто хотіла трохи порадіти Людям, навіть коли вони хворіють, інколи хочеться маленького щастя.
Тарасе, тихо промовила Оксана, відчуваючи, як у горлі стає гіркий комок, вона витрачає твої гроші на кафе та тістечка, а нам доводиться економити на ремонті. Ти справді не бачиш у цьому проблеми? Ми ж відкладали на нову пральну машинку, памятаєш?
Того ж вечора Наталя Петрівна подзвонила синові в сльозах Оксана чула її схлипування навіть через динамік:
Тарасю, я почуваюся такою самотньою Ти навіть не уявляєш, як мені важко. А тепер ще й Оксаночка на мене нападає Каже, що я марную гроші А я просто хочу трохи тепла
Тарас повернувся до неї похмурий, із щільно стиснутими губами.
Ну що ти знову до мами чіпляєшся? різко запитав він, кидаючи телефон на тумбочку. Звук вийшов занадто гучним, наче удар. Вона й так на межі, а ти її добиваєш!
Оксана відчула, як всередині закипає гнів гарячий, обпалюючий, ніби розплавлений метал.
Я не чіпляюся! Я просто хочу, щоб ти побачив правду. Вона маніпулює тобою! Використовує твої почуття, як важель
Ти просто скнара! вигукнув Тарас, і слова зависли в повітрі, ніби отруйний дим. Тобі жаль для мами грошей? Вона ж моя рідна кров!
Оксана мовчки пішла у спальню, зачинивши двері з тихим клацанням. За вікном ішов дощ, дзвенячи по шибці, наче підтверджуючи її внутрішній хаос
…Наступного дня Наталя Петрівна приїхала «миритися». Вона принесла квіти пухкі хризантеми у бузковій упаковці, вибачалася за «емоції», але в очах її читався холодний розрахунок, прихований за маскою каяття.
Оксанко, я розумію, що ти переживаєш за сімейний бюджет, мяко промовила вона, помішуючи ложечкою чай. Рухи її були плавними, майже гіпнотичними. Але ти ж знаєш, як важливо піклуватися про
