**Щедрий пиріг за чужі гроші**
Серце стиснулося, як кліщами тиск знову підскочив. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки… Ти ж допоможеш мамі?
***
У квартирі пахло ваніллю та свіжозвареною кавою Оксана щойно дістала з духовки пиріг із яблуками та корицею. Золотиста скоринка хрустіла під ножем, а по кухні розпливався теплий, заворожуючий аромат, ніби сама осінь зазирнула у вікно. Оксана акуратно розкладала шматочки пирога на порцелянові тарілки, коли у передпокої пролунав дзвінок різкий, навязливий, наче удар метронома.
На порозі стояла свекруха Наталія Степанівна. В елегантному кашеміровому пальті кольору морської хвилі, з ідеально зачісаним сивим волоссям та сяючою посмішкою. У руках вона тримала пакет із дорогої кондитерської тієї самої, де тістечка коштували як денний бюджет родини.
Оксанко, здоровенькі були, рибко! заспівала вона, простягаючи руки для обіймів. Я тут повз ваш дім йшла, вирішила зайти. А у вас так смачно пахне! Так само, як у моєму дитинстві…
Оксана стримано посміхнулась, відчуваючи, як усередині росте знайоме напруження наче туга пружина, готова розжатися. Вона знала: візит не випадковий.
…Наталія Степанівна почала часто зявлятися в їхньому житті три роки тому після того, як її чоловік, батько Дмитра, пішов із сімї. Спочатку все було мило: спільні вечері по неділях, теплі розмови за чашкою чаю, допомога по хаті. Але згодом її візити стали частішими, а прохання наполегливішими.
Дмитрику, сину, зітхала Наталія Степанівна, театрально притискаючи руку до серця, у мене тиск скаче. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки… Ти ж допоможеш мамі?
Дмитро, мякий і чуйний, ніколи не відмовляв. Спочатку суми були невеликі пять, десять гривень. Потім зросли до двадцяти, тридцяти. Оксана намагалася поговорити з чоловіком, але він лише махав рукою, дивлячись на неї з легким роздратуванням:
Оксано, ну годі тобі… Мама хворіє, ти ж бачиш. Не можна її кидати у біді. Це ж моя мама…
А Наталія Степанівна тим часом то й діло «забувала» згадати, що ліки вже куплені, а гроші пішли на щось інше. То на «терміновий курс вітамінів», то на «унікальну процедуру у клініці», то на «термінову допомогу подрузі».
А одного разу Оксана випадково побачила у соцмережах фото свекрухи з кафе. На знімку та посміхалася, тримаючи чашку капучино та тістечко з малиною, а підпис гласив: «Солодкий четвер найкраще ліки від журби!»
Оксана насупилася напередодні Наталія Степанівна дзвонила Дмитру в сльозах:
Сину, мені так погано… Ліки закінчилися, а лікар сказав, що потрібні інші, імпортні, а вони коштують шалені гроші… Я навіть не знаю, де їх взяти… Хіба лягай та вмирай…
Оксана показала фото чоловікові. Дмитро нахмурився, провів пальцем по екрану, ніби намагаючись стерти зображення. У його очах мелькнула розгубленість, але відразу знайшлася відговорка:
Може, це давніше фото? Або вона просто хотіла трохи себе потішити… Хворим теж іноді хочеться трішки щастя.
Дмитре, тихо сказала Оксана, відчуваючи, як у горлі стоїть гіркий ком, вона витрачає твої гроші на кафе та тістечка, а нам доводиться затягувати паски через ремонт. Ти справді не бачиш у цьому проблеми? Ми ж відкладали на нову пральку, памятаєш?
Того ж вечора Наталія Степанівна зателефонувала синові в сльозах Оксана чула її ридання навіть через динамік:
Дмитрику, я почуваюся такою самотньою… Ти навіть не уявляєш, як мені важко. А тепер ще й Оксаночка на мене накинулася… Каже, що я марную гроші… А я просто хочу трішки тепла…
Дмитро повернувся до неї похмурий, із щільно стисненими губами.
Ну що ти знову до мами причепилася? різко запитав він, кидаючи телефон на тумбочку. Звук вийшов занадто гучним, наче удар. Вона й так на межі, а ти її добиваєш!
Оксана почула, як усередині закипає гнів гарячий, печучий, немов розплавлений метал.
Я не причепилася! Я просто хочу, щоб ти побачив правду. Вона маніпулює тобою! Використовує твої почуття, як важель…
Ти просто жадібна! вигукнув Дмитро, і слова зависли в повітрі, ніби отруйний дим. Тобі шкода для мами грошей? Вона ж моя рідна кров!
Оксана мовчки пішла у спальню, зачинивши двері з тихим клацанням. За вікном ішов дощ, дзвонив по шибках, наче підспівуючи її внутрішньому хаосу…
…Наступного дня Наталія Степанівна приїхала «миритися». Вона принесла квіти пишні хризантеми у бузковій упаковці, вибачалася за «емоції», але в її очах читався холодний розрахунок, прихований за маскою каяття.
Оксанко, я розумію, що ти переживаєш за бюджет, мяко
