Скільки ми вже разом майже сорок років, під одним дахом, а ти в шістдесят три вирішив усе змінити?
Ольга сиділа у старому кріслі біля вікна, вдивлялася у вечірній Львів і намагалася зрозуміти, з чого почати новий день. Лише кілька годин тому поралась на кухні, чекала чоловіка з риболовлі з озера неподалік. Він повернувся не з рибою, а з важкими словами, які, схоже, давно носив у собі.
Я хочу розлучитись, прошу тебе поставитися до цього з розумінням, раптом сказав Олександр, не дивлячись мені у вічі. Діти вже дорослі, вони зрозуміють, онукам все одно, а ми можемо завершити все без сварок і докорів.
Сорок років разом, і тепер, коли вже сивина в нас обох, ти раптом вирішив розвернути своє життя на сто вісімдесят градусів? не могло вмістити у собі сказане Ольга. Я маю право знати, що буде далі.
Ти залишишся у нашій квартирі в центрі, я переїду на дачу під Стрий. Ділити нема чого майно так чи інакше дочкам перейде, відповів Олександр, видно, вже все обміркував і вирішив.
Як її звати? тихо запитала Ольга.
Олександр зашарівся, почав щось пакувати, прикидаючись, що не почув питання. Мені все стало зрозуміло є інша. В молодості про таке й подумати не могла, що залишусь сама, а чоловік певен, що на пенсії зможе будувати нове життя з чужою людиною.
Може, все ще зміниться і буде якось краще, втішали мене дочки Наталка та Соломія. Тато сам винен, не бери близько до серця.
Нічого вже не буде, зітхала я. Мені тільки залишилось жити для вас та радіти вашим успіхам.
Соломія з Наталкою поїхали на дачу поговорити з батьком. Повернулися засмучені, але подробиці не розказували. Лише почали вмовляти мене, що самостійність теж має плюси: про нікого дбати не треба, більше часу для себе. Я все зрозуміла, питати нічого не стала, просто жила далі. Та це було нелегко всі знайомі і родичі весь час розпитували, співчували чи просто з цікавості вкладали свої коментарі.
Дивися ти, стільки років разом, а тепер чоловік до іншої, хитали головами сусідки з підїзду. Вона молода чи багата?
Я нічого не відповідала, але сама постійно думала, хто ж вона така. З цієї цікавості навіть завітала до Олександра на дачу начебто за маринованими грибами, які робили влітку разом. Не попередила, щоб побачити ту жінку власними очима. І зустріла просто на порозі.
Олександре, ти не казав, що твоя колишня тут буде з’являтися, сердито промовила екстравагантна пані з надто яскравим макіяжем. Я гадала, ти закрив усі питання і тут їй нема чого робити.
Ти справді проміняв мене на оце? здивовано спитала Ольга, розглядаючи її з ніг до голови.
Будеш стояти, дозволяючи їй мене ображати? верещала дама. Я тільки на кілька років молодша, але ж виглядаю, як двадцятилітня!
Якщо вона у своєму віці ставить на розцяцьковану зовнішність, сказала я, намагаючись зустріти очі Олександра.
Дорогою на автобус до Львова я чула ще довго її сварливі крики вже вдома дала волю сльозам і подзвонила сестрі Галині, покликала на чай.
Та заспокойся, готувала Галина мятний чай з медом. Кажеш сама, ця нова пасія Олександра ні гарна, ні розумна.
Може, вона права, а я, мабуть, вже зовсім стара, задумливо сказала я.
Ти чудово виглядаєш для свого віку, впевнено мовила Галина. Просто невигідно в сімдесят носити леопардові лосини чи міні. Жіноча краса у вмінні тримати себе, а не у кольорах помади.
Я довго дивилась у дзеркало, і поступово розуміла: сестра має рацію. Фізично здорова, одягаюсь акуратно, навіть доньки завжди косметику дарують. Не люблю бути схожою на строкатого папугу. Не могла навіть уявити, що буду колись так сваритися чи змагатися за зовнішність.
От і гаразд, підбадьорювала Галина. Тепер ти вільна жінка. Дочки мають власні сімї, а для тебе концерти, театри, прогулянки, екскурсії. Не дам тобі сидіти вдома!
Галина слова дотримала; часто запрошувала на прогулянки, екскурсії, у театр у Львові чи на виставки. В нашій компанії зявився навіть чоловік, що знаки уваги Ользі подавав але я одразу припинила ці флірти.
Чув, ти тепер із друзями по театрах ходиш, може, знову заміж плануєш? не втримався Олександр при зустрічі в магазині.
А ти чого так далеко за продуктами, у Винниках чи біля дачі нічого немає? Чи нова приятелька не готує? не без іронії запитала я.
Просто звик тут купувати. У нашому віці звички нелегко міняти, пробурмотів Олександр.
Я не захотіла продовжувати розмову послалась на зайнятість і пішла додому. Олександр, видно, хотів мене догнати розказати щось, але слова не знаходилися. Він і правда все життя був поряд з сім’єю, а з новою Ярославою закрутився у вирі якихось пригод, які швидко перестали його радувати.
Спершу усе було цікаво: компанії, поїздки, гучні застілля. Та згодом зясувалося, що Ярослава зовсім не любить домашню роботу, весь час крутиться навколо чоловіків, а про гостей пліткує.
Олександрові все частіше хотілося до квартири у Львові, до колишньої родини. Після останньої зустрічі це бажання стало гострим. Ольга не кричала, не влаштовувала сцен, просто гідно тримала себе і продовжувала жити. Він ніколи не думав, що йому буде так не вистачати саме тиші і затишку, який мав із Ольгою.
Ти знову купив курагу, а я просила чорнослив! роздратовано зустріла його Ярослава. А сир зовсім не той, і майонезу нема!
Раніше Марія купувала, або разом, а ти усе на мене скидаєш, не витримав Олександр.
Досить порівнювати мене з нею! Ти ще скажи, що шкодуєш, що пішов! вибухнула Ярослава.
Олександр і справді шкодував, але розумів, що повертати все назад марно. Ольга ніколи б не пробачила, вона не винна ні у чому, просто завжди залишалася собою. А він чекатиме пробачення все життя.
Він знав: Ольга більше не пустить його до серця. Щоправда, не раз хотів їй зателефонувати, після сварки з Ярославою навіть прийшов до квартири.
Ти щось забрати хочеш? не впускаючи за поріг, спитала Ольга.
Я просто хотів поговорити Маєш хвилинку? ніяково сказав Олександр, відчуваючи аромат улюбленого сливового пирога.
Немає ні часу, ні бажання. Забирай, що треба, я чекаю гостей, твердо відказала вона.
Забирати нічого, сказати багато, але слова не формувалися. Олександр повернувся на дачу до Винників. Вечерю готував сам: Ярослава знову блукала по сусідських хатах. Вона повернулася, веселенька, і чоловік остаточно вирішив дати їй час зібрати речі.
Після ще одного скандалу хотів дзвонити Ользі, поговорити і передумав. Знав: марно мріяти про забуття образ чи новий початок.
Мабуть, колись ще прийде і вибачиться. Так мусить бути, інакше спокою не знайде. На пробачення сподівався, але без примирення чи повернення сімї Ольга не простить зраду.
Тепер у мене життя на дачі під Львовом, а в Ольги затишна квартира, доглянуті дочки, добрі онуки, театри та друзі. А для колишнього чоловіка місця більше немає.
Дивлячись на все це, зрозумів: у гонитві за примарним щастям легко загубити справжнє. Головне берегти те, що маєш, і цінувати тих, хто поруч.
