11 червня 2024
Несподіваний спадок від колишньої свекрухи чи після розлучення
Коли я згадую роки, проведені поруч зі своїм колишнім чоловіком, Віталієм, мене охоплюють змішані почуття. Життя з людиною, яка зловживала алкоголем і дозволяла собі піднімати на мене руку, зруйнувало всі мої сподівання щодо родинного щастя. Наш шлюб ми розірвали десять років тому, і тоді ж я обірвала будь-які контакти з ним. Наш спільний син, Артем, давно виріс, одружився й переїхав до Києва, і теж не бажав спілкуватися з батьком. Правду кажучи, кого б із синів приваблював батько, що втопив себе в горілці? Віталій, звісно, не проявляв жодної теплоти до сина.
І ось у неділю зранку, коли у вікно заглядало тепле червневе сонце, я отримала дзвінок, який настільки мене стурбував Мені сказали, що Віталія не стало. Не знайшлося жодної людини, яка б узялася його ховати, окрім мене й Артема. Довелося все взяти на себе й організувати похорон по-людськи.
Разом із цією турботою залишилася нам ще одна проблема стара й хвора свекруха, Марія Петрівна. Ну що з нею робити? Якби ж вона хоча б була лагідною людиною, але ні на протязі всіх років нашого знайомства вона тільки й робила, що вставляла палки в колеса, з нетерпимим настроєм і вічними неприємними сюрпризами.
Марія Петрівна жила на окраїні маленького містечка, у старенькій хаті. Після поминок Артем повернувся до Києва у нього ж вже своя сімя. А вся турбота про буркотливу бабцю лишилася на мені.
Часто запитувала себе: як бути далі? Не залишиш же людину, хоча й не дуже приємну, на самоті. Я їздила до неї по два-три рази на тиждень, возила покупки, які вона завжди зустрічала із кислим виразом обличчя, хоча й із задоволенням усе потім зїдала. Колола дрова для печі це було важко, але як можна залишити беззахисну людину? Совість не дозволяла.
Так минуло майже три місяці, і на світанку одного дня Марія Петрівна пішла з життя. Серед документів знайшлася її заповітна розписка вона залишила мені хату й кругленьку суму в гривнях, накопичену за життя, яку я й уявити не могла.
Так ось вона, та вдячність за нескінченні нерви й клопоти несподіваний спадок, який став для мене і дивним, і символічним подарунком долі.
