Спільна кухня та ледача невістка
Ми з Андрієм живемо в його будинку — ну, як сказати, не зовсім його. Окрім нас тут мешкають його молодший брат Андрій та його дружина Соломія. У нас одна кухня на всіх, продукти купуємо спільно, готуємо по черзі, а рахунки делим навпіл. Звучить як ідеальна комуна, правда? Тільки ось Соломія, наша дорога невістка, схоже, вирішила, що господарство — це не її клопіт. Вона ні ложки не помиє, ні картоплі не почистить, а я вже на межі того, щоб подати їй мітлу і сказати: “Ласкаво просимо до реального світу!” Але поки що я стримую себе, хоча терпіння моє тане швидше, ніж сметана на гарячій паляниці.
Будинок дістався Андрію та Тарасу від батьків, і коли ми одружилися, вирішили жити всі разом — так вигідніше, та й будинок великий, місця вистачає. Я не була проти: Тарас хлопець спокійний, працює на СТО, вдома його мало коли побачиш. А от Соломія… Ох, з нею все складніше. Коли вони з Тарасом щойно одружилися, я думала, що вона просто соромиться, не хоче втручатися у спільні дела. Але минуло півроку, і я зрозуміла: сором тут ні до чого. Соломія просто чемпіонка з ухиляння від будь-якої роботи. Вона може годинами сидіти у своїй кімнаті, гортати телефон або фарбувати нігті, поки я на кухні готую вечерю на четверо.
Наша система проста: продукти купуємо в складчину, готуємо по черзі. Я з Андрієм беремо на себе половину тижня, Тарас іноді смажить м’ясо або робить свої фірмові бутерброди, а Соломія… Ну, її черга — це коли вона замовить піцу або поставить на стіл ряжанку з написом “вечеря готова”. І навіть якби вона просто не любила готувати, але ж вона навіть посуд за собою не миє! Я одного разу порахувала: за тиждень я мию купу тарілок, з яких половина — її кавові чашки з недопитим капучино. А коли я прошу її прибрати, вона дивиться на мене, як на прибульця, і каже: “Ой, Марічко, я забула, завтра зроблю”. Завтра? Це “завтра” ніколи не настає!
Я пробувала говорити з Андрієм. “Андрю, — кажу, — твоя невістка нас за прислугу тримає. Може, Тарас з нею поговорить?” Андрій лише сміється: “Марічко, не нагнітай, Соломія просто не звикла до господарства. Вона ж міська, у неї мати все робила”. Міська? То я, виходить, з села втекла? Я теж у місті виросла, але це ж не заважає мені чистити картоплю і мити підлогу. Тарас, коли я натякнула йому, лише знизав плечима: “Соломія така, яка є. Не хоче готувати — не змушуй”. Не змушуй? А хто тоді годуватиме цю ораву, якщо я теж почну “не хотіти”?
Недавно стався випадок, який мене добив. Я готувала плов — справжній, з ягнятиною, як любить Андрій. Попрацювала дві години, накрила стіл, кличу всіх. Соломія спускається, бере тарілку, накладає собі повну і каже: “Марічко, а чому рис сухий? Треба було більше олії додати”. Я ледь виделку не випустила з рук. Сухий? Ну от, я дві години біля плити стояла, щоб почути, що мій плов “не такий”? А вона навіть дякую не сказала, поїла й пішла, залишивши брудну тарілку на столі. Тоді я не витримала і різко сказала: “Соломіє, якщо не подобається — готуй сама”. Вона лише фыркнула: “Ну, я ж не вмію, Марічко, ти краще справляєшся”. Краще? Ось що, тепер я офіційно шеф-кухар цього будинку?
Я почала думати, що робити. Перший варіант — оголосити страйк. Перестати готувати, прибирати, купувати продукти. Подивимося, як Соломія заспіває, коли в холодильнику залишиться лише її ряжанка. Але я знаю, що Андрій з Тарасом почнуть нарікати, а мені не хочеться сваритися з чоловіком через неї. Другий варіант — поговорити з нею начистоту. Сказати: “Соломіє, ми тут не в готелі, або допомагай, або їж у кафе”. Але я боюся, що вона знову вдасть, ніби не зрозуміла, або почне скаржитися Тарасу, а той мене й звинуватить. Третій варіант — просто змиритися. Але це не про мене. Я не збираюся бути служницею у власному домі.
Іноді я мрію, щоб ми з Андрієм зняли квартиру і переїхали. Але будинок — це його спадщина, він його любить, та й я прив’язалася до цього місця: тут сад, веранда, затишок. Не хочу через Соломію відмовлятися від того, що нам дороге. Я навіть пробувала хитрувати: запропонувала розділити кухню на “зони відповідальності”. Мовляв, кожен відповідає за свої продукти та посуд. Але Соломія лише кивнула і продовжила пити свою каву з моєї чашки. Схоже, вона просто не пробивна.
Моя подруга, коли я їй пожалілася, порадила: “Марічко, дай їй конкретне завдання. Скажи, що вона готує вечерю у середу, і точка”. Я спробувала. Призначила Соломії день, а вона у відповідь: “Ой, Марічко, я в середу зайнята, давай ти?” Зайнята? Передивлятися сторис? Я уже на межі того, щоб повісити на кухні графік і підписати: “Соломія, твій день — або піца, а”Сьогодні я купую замок для холодильника – нехай їсть свій йогурт із ложки, якщо не хоче ділити обов’язки.”
