Спільна кухня та ледача невістка
Ми з Олегом живемо в його хаті — ну, як кажуть, не зовсім його. Крім нас тут мешкають його молодший брат Богдан та його дружина Даринка. У нас одна спільна кухня, продукти купуємо разом, готуємо по черзі, а рахунки ділимо навпіл. Звучить як ідеальна комуна, так? Тільки от Даринка, наша мила невістка, схоже, вирішила, що господарство — це не її турбота. Вона ні ложки не миє, ні картоплі не чистить, а я вже на межі того, щоб подарувати їй мітлу з написом: “Ласкаво просимо у доросле життя!” Поки що стримуюсь, хоч моє терміння тане швидше, ніж сало на пательні.
Хата дісталася Олегу та Богдану від батьків, і, коли ми одружилися, вирішили жити всі разом — так економніше, та й будинок просторий, місця вистачає. Я не заперечувала: Богдан хлопець спокійний, працює на автомайстерні, вдома ледве з’являється. А от Даринка… Ох, з нею все складніше. Коли вони з Богданом щойно одружилися, я думала, вона просто соромиться, не хоче втручатися в спільні справи. Але минуло півроку, і я зрозуміла: сором тут ні до чого. Даринка — справжній чемпіон з уникнення будь-якої роботи. Вона може годинами сидіти у своїй кімнаті, гортати соцмережі або фарбувати нігті, поки я на кухні готую вечерю на четверо.
Наша система проста: продукти купуємо складчиною, готуємо по черзі. Я з Олегом беремо на себе половину тижня, Богдан іноді смажить м’ясо або робить свої фірмові налисники, а Даринка… Ну, її черга — це коли вона замовить піцу або поставить на стіл ряжанку з запискою “вечеря готова”. І ладно б вона просто не любила готувати, але ж вона навіть посуд за собою не миє! Якось я порахувала: за тиждень я мию купу тарілок, з яких половина — її кавові чашки з недоїденим рафом. А коли я прошу її прибрати, вона дивиться на мене, як на прибульця, і каже: “Ой, Марічко, я забула, завтра зроблю”. Завтра? Це завтра так само реальне, як пенсія до 50!
Я намагалася поговорити з Олегом. “Олеженько, — кажу, — твоя невістка нас за прислугу тримає. Може, Богдан з нею поговорить?” Олег тільки сміється: “Марічко, не заважай, Даринка просто не звикла до господарства. Вона ж міська, у неї мама все робила”. Міська? А я, виходить, з хутору прибігла? Я теж у місті виросла, але це не заважає мені чистити буряки та витирати пил. Богдан, коли я натякнула йому, лише знизав плечима: “Даринка така, яка є. Не хоче готувати — не змушуй”. Не змушуй? А хто тоді годуватиме цю отару, якщо я теж почну “не хотіти”?
Нещодавно стався випадок, який мене добив. Я готувала вареники — справжні, з вишнями, як Олег любить. Поприставала дві години, накрила на стіл, кличу всіх. Даринка спускається, бере тарілку, накладає собі купу і каже: “Марічко, а чому тісто грубувате? Треба було більше масла додати”. Я ледве виделку не викотила. Грубувате? Це я, значить, дві години коло печі стояла, щоб почути, що мої вареники “не такі”? А вона навіть дякуючи не сказала, з’їла та й пішла, залишивши брудну тарілку. Тоді я не витримала і сказала: “Даринко, якщо не подобається, готуй сама”. Вона тільки носом крутнула: “Та я ж не вмію, Марічко, у тебе краще виходить”. Краще? То я тепер офіційно головна кухарка цього будинку?
Я почала думати, що робити. Перший варіант — оголосити страйк. Перестати готувати, прибирати, купувати продукти. Подивимось, як Даринка заспіває, коли в холодильнику залишиться лише її кефір. Але я знаю, що Олег з Богданом почнуть бурчати, а мені не хочеться сваритися з чоловіком через неї. Другий варіант — поговорити з нею начистоту. Сказати: “Даринко, ми тут не в готелі, або допомагай, або їж у кафе”. Але я боюся, що вона знову вдасть, що не зрозуміла, або почне скаржитися Богдану, а той мене звинуватить. Третій варіант — просто змиритися. Але це не про мене. Я не збираюся бути покоївкою у власній хаті.
Іноді я мрію, щоб ми з Олегом зняли квартиру та з’їхали. Але дім — це Олегова спадщина, він його любить, та й я прив’язалася до цього місця: тут і садок, і ґанок, і затишок. Не хочу через Даринку відмовлятися від того, що нам дороге. Я навіть хитрувала: запропонувала поділити кухню на “зони ответственності”. Мовляв, кожен відповідає за свої продукти та посуд. Але Даринка лише кивнула та продовжила пити каву з моєї чашки. Схоже, вона просто незламна.
Моя подруга, коли я їй пожалілася, порадила: “Марічко, дай їй конкретне завдання. Скажи, що вона готує вечерю у середу, і точка”. Я спробувала. Призначила Даринці день, а вона у відповідь: “Ой, Марічко, я в середу зайнята, давай ти?” Зайнята? Цілими днями волати в ТікТок? Я вже на межі того, щоб повісити на кухні розклад із написом: “Даринка, твій день — або сама, або голодуй”. Може, хоч це її розворушить.
Поки що я просто намагаАле одного разу Даринка несподівано взялася за мітлу сама — виявилось, в них із Богданом чекають дитину, і тепер вона почала “вчитися бути господинею”.
