Співмешканець із претензіями: «Скільки це може тривати?! заволав він, щойно побачив мене на порозі. Мене дістала ця пенсійна кішка!»… і я виставила його за двері треба було краще вибирати.
У коридорі зависла глуха тиша. Він, гуркнувши дверима так, що дзеркало трохи затрусилося, щез із мого життя. З гачка випарувалася його куртка із логотипом “Динамо Київ”, разом із запахом улюбленої одеколонної “Чорної перлини”. На полиці для взуття залишилася непристойно порожня прогалина, немов хтось вирізав шмат свого побуту й забрав із собою.
Я глибоко видихнула і втомлено глянула вниз. Біля моїх пят своїм найвиннішим поглядом і з трохи підволікаючою лапкою сиділа моя улюблена Стефа. Ото вже вік: пятнадцять довгих років та шість кілограмів відданої любові.
Ну що, бабцю, пошепки промовила я, присідаючи та занурюючи долоню в її вже не дуже блискучу, зате таку рідну шерсть. Схоже, ми знову залишились при своїх.
Стефа поважно муркнула, ніби каже: «Ми ще їм усім покажемо!»
Кішка з характером і міфічний компроміс
Із Миколою ми почали жити разом десь пів року тому. Він мене розчулив своїм умінням знаходити спільну мову з усіма й кожним. І якось, ніби мимохідь, ми вирішили пожити під одним дахом. Стефа не стала для нього несподіванкою: на побаченнях я чесно розповідала і про її звички, і про безсонні ночі. Микола тільки посміхався і гаряче запевняв: «Я добре ставлюся до тварин!»
Але Стефа не простока. Я підібрала її іще кошеням на зупинці біля “Сільпо” в дощ. З нею пережила і міні-заробітки, і великі втрати, і весілля, і ті самі дивні дорослі зміни. Вона мовчазна хранителька моїх таємниць і головна підтримка в домашньому хаосі. Тепер їй пятнадцять, у неї хронічна ниркова недостатність, дієтічний паштет за ціною українського борщу та крапельниці рутина нашої оселі.
Щойно Микола перебрався до моєї “хрущовки”, його любов до звірів одразу десь випарувалася.
Спершу то виглядало смішно. «Чого вона спить у тебе в ногах? Це ж антисанітарія!» «Ти знову витрачаєш тисячу гривень на ветлікаря? Можна ж завести нову…» бурчав він.
Я старалася згладити кути: міняла постіль кожен другий день, на бартер обирала найдорожчий наповнювач, колола уколи тільки коли Миколи не було вдома Вважала ось як будують стосунки у сучасних серіалах.
Крах і відро хлорки
У якийсь вівторок я затрималася на роботі, а Микола чомусь вирішив прийти раніше. Я зайшла і мене накрив запах хлорки та стіна крику.
Стефу знудило прямо на новенький вовняний килим з ринку на Лісовій Микола купив його тиждень тому і хвалився ним, як сином-призовником. Неприємно, згодна, але кінець світу не настав.
Микола, яскраво червоний від злості, стояв посеред кімнати й розмахував пальцем над переляканою Стефою, що забилася під ліжко.
Терпіти більше не можу! верещав він. Мені ця кішка остогидла!
Я спокійно зняла пальто, ніби нічого й не сталося.
Це тобі не якісь труси жива істота. Вона старенька. Вона хвора, сказала я, виймаючи з шафи ганчірку і засіб для миття.
А мені байдуже! Я хочу жити на чистоті! Все, обирай: або я, або ця ОБЛІЗЛА КОРОЛЕВА ДРАМ! До вечора вибирай укол, в село або відправ її твоїй тітці в Полтаву. Я не жартую!
Я розпрямилася, стиснувши у руках ганчірку так, що аж кістки затріщали. Здається, він чекав сліз та благань, але отримав зовсім інше.
Можеш не чекати до вечора. Чемодан на антресолях. У тебе пятнадцять хвилин, спокійно видала я.
Він закотив очі.
Ти серйозно? Через кішку? Тобі вже сорок, а ти Ти розумієш, що залишаєшся сама?
Годинник цокає, відповіла я замість усіх пояснень.
Микола кидав речі у валізу з такою люттю, що навіть кіт притих і не дихав. Все це супроводжувалось класичним набором образ на мою адресу, а я тільки міцніше стискала губи, щоб не врізати нічого зайвого у відповідь.
Коли чемодан грюкнув та під’їхав до виходу, Микола спробував останній маневр:
Оксано, ну ти що?! Я жартував, я згарячу пішов, може, давай її до твоєї мами, ніж такий сморід
Ні, спокійно сказала я. Тут не про килим йдеться. Ти змусив мене вибирати. Ось і вибрала.
Замок на дверях клацнув, і в повітрі загула тиша. Я зайшла на кухню, налила склянку води. Стефа вибралася із-під стільця, потерлася мокрим носом об мою ногу й весело промуркотіла: «Мяу!» мовляв, а ти казала, що все складно.
