**Сперше кава, потім ти**
Олена мішала вівсянку, коли Сашко увірвався на кухню з очима, що горіли, як у фанатика.
— Оленко, уяви! — випалив він. — Стартап. Геніальна ідея! Платформа для доставки всього — від шкарпеток до шаурми!
— Це вже є, — ледачим тоном відповіла вона.
— Але в нас буде інше! — він підняв палець догори. — Доставка зі штучним інтелектом! Алгоритм сам передбачатиме, що тобі потрібно, і привезе ще до замовлення!
— Тобто вгадуватиме бажання?
— Саме так! Це революція!
— І де ти це робитимеш?
— Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні.
— Сашку. У мене теж «коворкінг». Він називається «робота». І в мене дедлайн.
— Люба, ми не заважатимемо одне одному. Я вже запросив друзів — вони в темі. Буде файно!
«Друзів» виявилося четверо.
Наступного дня о дев’ятій Олена вийшла на кухню і завмерла. За столом сиділи троє хлопців та дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Запах кави нагадував ярмарок барист, ноутбуки зайняли весь стіл, а на холодильнику висів графік «Ріст гіпотез: від мінуса до мрії».
— Доброго ранку! — привітався один із бородатих.
— Я тут живу, — відповіла Олена.
— Круто! Ми теж. Ну, майже, — підморгнув Сашко. — Знайомся, це Вадим, Тарас, Марічка та Артем. Наша команда!
— Надовго?
— Поки не злетимо.
— А якщо не злетите?
— Такого не буває. Лише «коли».
Олена налила собі кави, але хтось засипав у кавомашину матчу. У чайнику плавала чиясь «бомбочка» для ванни — пахло апельсином і тривогою. Молока не було, зате стояла банка кокосового.
Вона повернулася до спальні й замкнула двері.
— Робочий день починається… — пробурмотіла вона. — У пеклі.
Через тиждень Олена відчула, що її дім перетворився на коворкінг, а вона стала незваним гостем.
Марічка сушила білизну в залі. Вадим без запиту лагодив роутер. Артем проводив зум-конференції на кухні. А Сашко був у захваті:
— Ми на межі прориву! Треба лише кілька кейсів та трохи реклами!
— І особистий простір. Трохи. Зовсім трішки, — сказала Олена, наливаючи каву зі своєї чашки, куто хтось уже сипав чіа.
— Ти просто не звикла до творчої енергії!
— Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не… офісом з м’ятним ароматизатором і одним зарядником на всіх.
Коли в п’ятницю Марічка зай— Оленко, — тихо промовив Сашко, взявши її за руку, — давай просто жити, без стартапів, без хаосу, тільки ми.
І нарешті в їхньому домі знову запахло справжньою кавою.
