Кожному по заслузі
Чи можна передбачити, коли робиш щось наспіх, що все трапляється не просто так? Існує пояснення всьому – так вирічила доля. Вона часто надсилає випробування на міцність, терпіння чи вірність.
З гуркотом зачинивши двері, Богдан вилетів із квартири, стиснувши кулаки. Злиться і на себе, і на дружину — на Олену.
«От я, здоровий чоловік, не можу протистояти жінці. Власній дружині, яку люблю й обожнюю! Але чому вона завжди незадоволена?» — думав він розгублено.
Справді, Богдан не розумів, чому Олена постійно його критикує. Її холодний погляд, зверхня усмішка та знущання принижували його. Таке ставлення вбивало їхні стосунки. Хоча вони разом уже п’ять років, і у них є трирічний син Тарасик.
Ще недавно він мчав додому з роботи з букетом троянд і подарунком. Сьогодні було п’ять років їхнього шлюбу. Богдан сподівався, що Олена посміхнеться і зрадіє, що він не забув про дату.
Простягаючи дружині великий букет червоних троянд і маленьку коробочку з золотим кулоном, він очікував подяки. Але квіти вона відкинула на диван, а відкривши коробку, подивилася на нього так, ніби там лежало не коштовне прикрашення, а якась дешевка.
«І це все, нащо ти здатен?» — зневажливо вимовила вона замість дяки. «Я думала, що вийшла заміж за справжнього чоловіка, а ти? Не міг подарувати перстень з діамантами? Я не варта дорогого подарунка після п’яти років разом? Помилилася я, вийшовши за невдаху, який дарує дешеві дрібниці».
Олена шпурнула коробку на диван, де вже лежали квіти, і, не чекаючи відповіді, додала:
«Думала, вийшла заміж за чоловіка, а ти просто мокрий міхур. Навіть грошей нормально не заробляєш».
Богдан ледве стримався, щоб не відповісти грубо на ці слова. Він любив дружину, вона народила йому сина. Тому просто вилетів із дому. Докори та образи від Олени лунали майже щодня, і він терпів. Але з кожним разом відчував, що вона віддаляється.
«Що ще треба зробити, щоб Олена була щаслива? — думав він. — Щоб перестала лаяти й злитися?»
Коли дружина починала скандалити, Тарасик плакав. Богдан намагався пояснити їй, що це шкодить синові, але Олена лише махала рукою.
Сьогодні він знову сподівався, що подарунок змінить її настрій. Але все пішло, як завжди. Він думав, що Олена зрадіє кулону у формі її знаку зодіаку, але вона лише хотіла його принизити.
Богдан ішов, не знаючи куди, й потрапив у кафе. Підійшов до бару, замовив щось міцне, а перед тим, як випити, гірко посміхнувся:
«Ну, Богдане, з ювілеєм нашої сімейної долі».
Потім попросив ще. І ще.
Він зазвичай не пив, але сьогодні був виняток. Не знав, куди йти, але точно не додому.
«Привіт», — почув він за спиною жіночий голос. «Давай вип’ємо разом?»
Богдан ще тверезо бачив, що перед ним незнайома дівчина, але, побачивши її заплакані очі, відповів:
«Давай… Схоже, тобі теж не солодко…»
Він прокинувся рано, з трясучимися руками й страшенною спрагою. Озирнувся — чужа квартира, чужа постіль, чужа жінка поряд. Згадав кафе, дівчину… і зрозумів, що вперше зрадив дружині. Йому стало боляче.
Тихенько встав, одягнувся й вийшов. На виході прочитав назву вулиці — виявилося, недалеко від дому.
«Оце я вліпив, — подумав він. — Оленка ніколи не пробачить. Хіба що я куплю їй перстень з діамантами…»
Дома був скандал. Олена вимагала пояснити, де він був.
«З другом напилися через нашу сварку. У нього й залишився», — сказав він впевнено, і дружина — на диво — повірила.
«Пробач, Олю, на мене подарунок», — провинився він.
Але совість його гризла.
Наступні дні були спокійнішими. Олена навіть жартувала й посміхалася — мабуть, зрозуміла, що перегнула. Богдан тішився, що вона знову стала такою, як після весілля. Але той вечір із незнайомкою його мучив.
Він забув усі сварки й образи й вирішив купити дружині перстень. Грошей не вистачало, тому позичив у мами.
Олена була вдома, і Богдан вирішив зробити сюрприз. Взяв відгул, купив перстень із діамантами, букет білих троянд і поспішив додому.
«Ось вона зрадіє! Тарасика ж відправили до бабусі вчора — можемо провести чудовий вечір», — думав він.
Відчинивши двері, він почув сміх із кімнати. Зайшов і побачив накритий стіл, свічки… Олену в розкішній сукні з келихом вина. А на дивані розвалився незнайомий чоловік.
«Мабуть, не вперше вони разом», — промайнуло в голові.
Олена перелякано подивилася на нього, чоловік — здивовано.
«Що це таке?! Хто він?! Давно це триває?» — заревів Богдан.
Вона й не збиралася ховатися:
«Це Микола, моя любов. Ми зустрічалися щ
