— Оленко, у тебе таке насичене життя, можна цілий серіал знімати, — сміялась Соломія, підсміхаючись до своєї подруги та колеги. А та в відповідь лише махнула рукою:
— Так, життя бурхливе, тільки ось не знаю, який фінал у цього серіалу… Та щось придумаю. Час заміж, вже двадцять вісім. Тож працюватиму ще наполегливіше.
— Ой, Оленко, ну годі! — Соломія скривилася. — Ти ж і так добре живеш, а там — відповідальність і один-єдиний чоловік.
— Хто сказав, що один-єдиний? — Олена підвела брови. — Це ти так живеш зі своїм Олегом, а у мене буде інакше.
— Що ти несеш?! — обурилася Соломія. — Хіба можна бути заміжньою та мріяти про інших? Я такого не приймаю!
— Ну то ти, а це я. — Олена усміхнулась своєю чарівною усмішкою.
Вона була справжньою красунєю — струнка, з гарною фігурою та загадковим поглядом. Чоловіки часто оберталися на неї, а Олена була з тих жінок, що свого не впустять. Її принцип був простий: «дають — бери, б’ють — бійся». Що б вона не робила, усе виходило швидше та краще. До офісу вона прийшла пізніше Соломії, але вже обігнала її по кар’єрних сходах.
Чоловіків у колективі було багато. Олена подобалася всім, навіть одруженим, але вона вирішила:
— Моя ціль — вийти заміж, тож одружені — геть убік. Хоча серед них трапляються такі екземпляри! Серед кандидатів у мене три колеги. Залишилося тільки вибрати.
Вона радилася з подругою, але та лише знизала плечима:
— Оленко, не ображайся, але тут я тобі не порадниця. Вирішуй сама. Не дай Боже щось піде не так — я ж буду винна.
Олена не гадала на ромашці. Вона серйозно проаналізувала, хто з трьох перспективніший, і дійшла висновку: Богдан — найнадійніший. Симпатичний, вмілий, добре заробляє, а головне — у всьому її слухається.
Богдан одразу відчув, що Олена до нього потеплішала. Він і раніше це помічав, але на шляху стояли ще Ігор і Андрій. Їй вони теж подобалися, і вона з ними фліртувала, а Богдан ревнував.
— Мабуть, Олена зрозуміла, що я — найкращий варіант, — радів він. — Треба не зволікати й одразу зробити пропозицію.
Так і сталося. На одному з побачень Богдан подарував Олені великий букет і маленьку коробочку з перснем.
— Оленко, будь моєю дружиною. Я довго думав і зрозумів — з тебе вийде чудова дружина. І ще… дуже хочу прокидатися поруч із тобою.
— Я згодна, Богдане. Хоч і не чекала, що так швидко. Але ми ж знаємо одне одного.
Спочатку жили в невеликій квартирі Олени. Але незабаром чоловік запропонував:
— Давай продамо цю квартиру й збудуємо великий дім. Якщо треба, візьмемо кредит. Поки ми добре заробляємо — поступово зведемо.
— А де житимемо? Зніматимемо? — запитала дружина.
— Навіщо? Мій батько живе сам уже три роки після смерті мами. У нього велика «трійка» — місця вистачить. Він не проти, я знаю. Ну що, розділимо? — Олена погодилася.
Робота на купленій ділянці закипіла. Квартиру продали швидко, переїхали до батька. Тарас дуже зрадів. У Олени зі свекром завжди були теплі стосунки, хоч вони й не часто бачилися.
Тарас — батько Богдана, після смерті дружини жив сам. П’ятдесятитрьохрічовий чоловік виглядав респектабельно, до «старого» йому було далеко, навіть «похилий вік» поки не підходив. Після першої зустрічі Олена сказала Богдану:
— Твій батько дуже схожий на того актора, що рекламує мобільний зв’язок. — Богдан сміявся й погоджувався.
Тарас був високим, підтягнутим, двічі на тиждень ходив у спортзал. З доглянутою бородою і низьким, брутальним голосом. Навколо нього завжди крутилися жінки, але вдруге одружуватися він не збирався.
Звісно, свекор був радий, що син із невісткою переїхали до нього — стало веселіше. Час ішов. Богдан пропадав на будівництві, сам усе контролював, а дружина бачила його все рідше. Зате свекра — частіше.
І одного разу Олена зрозуміла: Тарас дивиться на неї по-особливому. Спочатку здалося, але ні — він то обійме, то комплімент скаже, то ласкаво посміхнеться.
— Оце так… — пронеслося в голові. — Свекор у мене на очах. А він такий приємний чоловік… Чому б і не скористатися?
Коли Тарас знову обійняв невістку, вона не заперечила. І навіть не спитала себе:
— А чи правильно я роблю?
Совесть їх не гризла. Для них це було ніби природньо. Ну сплять — і що? Богдан пропадає на будівництві, інше й на ніч залишається. Особливо у вихідні — хоче швидше звести дім. А Олені бракує чоловічої уваги.
Так і тривало, доки одного разу вона не зрозуміла: вагітна. Сказала свекру:
— Я не сумніваюся, що дитина твоя. Таке буває, ти ж знаєш.
— Я радий, Оленко, дуже радий!
А ось Богдан не дуже. Вагітність дружини не входила в його плани — спершу треба дім добудувати. Хоча
