Оригінальна казка світу
Соломія з Богданом зустрічалися два роки. Мати Соломії вже почала хвилюватися, що донька марнує з ним час, до весілля справа так і не дійде. Сам Богдан говорив, що поспішати немає куди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого, пронизливого жовтневого дня Богдан раптом незграбно зробив Соломії пропозицію, подарувавши скромне маленьке каблучко.
Вона обхопила його шию руками і прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа каблучко на палець і радісно вигукнула: «Так!», простягнувши вгору руки й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись і ніякуючи, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Соломії хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Богданом не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім і передумає. А вона його кохає й не переживе розлуки.
У день весілля завірюха розгулялася на всі сто. Вітер розторощив старанно укладену зачіску. Повітряна спідниця білої сукні надувалася дзвоном, і здавалося, наступний порив підхопить красуню наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Богдан підхопив щасливу дружину й на руках доніс до машини. І ніщо — ані завірюха, ані розкуйовджена зачіска — не могло зіпсувати радості закоханих.
Спочатку Соломія купалася в коханні та щасті. Здавалося, так буде завжди. Ні, траплялися й невеличкі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися й кохали одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій сім’ї народився Данилко.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Богдан, як більшість чоловіків, мало допомагав Соломії впоратися з сином, боявся брати малюка на руки, а якщо й брав, Данилко починав ревіти, і Соломія швидко його забирала.
— Ти вже сама з ним, у тебя краще виходить. Ось виросте, тоді й буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — говорив Богдан, але його зарплати ледве вистачало на трьох.
Данило підріс, пішов до садочка, Соломія вийшла на роботу. Але грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку ніяк не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, докоряючи одне одного за зайві витрати. Легко миритися, як раніше, у них уже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано спитав одного разу Богдан.
— Ти їх їси, — з’їхидничала Соломія. — Дивись, який живіт відростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарною метели́цею, а ти в гусени́цю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися навіть тієї хустки́, що́ матір дала. Соломія, стираючи сльози з вій, пішла за Данилком до садочка. На зворотному шляху, слухаючи бе́кіт сина, вона раптом зрозуміла, що не може втратити Богдана. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить вибачення. І Богдан, як раніше, відповість на поцілунок, і все стане, як було. Милі, як відомо, сварДенис міцно обійняв матір, і вона відчула – її життя, сповнене болю та розчарувань, нарешті наповнилося світлом справжнього синового тепла.