Чоловіча дружба
Богдан зупинив «Рено» біля торговельного центру. Виходити з теплого салону не хотілося. Вчора йшов мокрий сніг із дощем, а вночі підморозило, піднявся холодний вітер, і сніг перетворився на грубу крижану скоринку, по якій ковзалися перехожі.
Завтра мамин день народження, а з подарунком Богдан затягнув до останнього. У великому магазині вже щось підбере.
Він вийшов із машини, і перший же порив вітру розкрив його куртку, відкинув за спину кінець шарфа. Притримуючи пологи, він замкнув авто й крокнув до входу, але одразу ж підсів на льоду. Кригу ще не посипали піском або сіллю, а на ньому були модні черевики без протекторів.
Лелеченням він дістався до дверей, увійшов у торговельний центр і з полегшенням видихнув. Хотів уже рушити до відділу хусток і шарфів, але згадав, що торік уже дарував мамі хустку.
— Бодьку, привіт! — почув він радісний оклик біля вітрини ювелірного магазину.
Поруч стояв Грицько, його давній найкращий друг, а, як виявилося, і єдиний.
— Дивлюся, це ти чи не ти? Скільки ж ми не бачились? Виглядаєш класно, одягнутий як іноземець.
— Привіт. Я щойно приїхав, — зніяковіло промовив Богдан.
— А я от нещодавно про тебе згадував. Давай сьогодні десь у кав’ярні зустрінемось? — запропонував Грицько.
— Та я за подарунком завітав, — відповів Богдан.
— Постривай, у Ольги Петрівни ж незабаром день народження, так?
— Невже пам’ятаєш? — оживився Богдан. — Завтра. Затягнув до останнього, ось і приїхав…
— Гаразд, вибирай, не заважатиму. Я вже все купив, — Грицько показав на пакети в руках. — Але щоб на днях точно побачились, добре? Ось, візьми. Буду чекати. Якщо не подзвониш, витягну з-під землі, — посміхнувся Грицько і простягнув Богдану візитку.
Вибираючи матері сережки, Богдан усі думки віддав несподіваній зустрічі, дарма докоряючи себе за незграбну поведінку. Ні, він зрадів, просто розгубився.
Він узяв сережки і простягнув картку, щоб розрахуватися. Раптом у кишені наштовхнувся на Грицькову візитку. «Оце так… Заступник директора будівельної компанії „Новий дім“».
— Ой, вибачте, — зніяковів Богдан, помітивши, що продавниця терпляче чекає. — Випадково зустрів друга, сто років не бачились, уявляєте?
Богдан розрахувався і поїхав додому, думаючи про друга…
***
Вони опинилися поруч на першій лінійці перед школою, майже з однаковими букетами гладіолусів. У обох були однаково щасливі й трохи налякані обличчя. Коли клас пішВони пообіцяли однакове — ніколи не дозволяти жодній дівчині стати між їхньою дружбою.
***
Богдан усміхнувся, склав візитку в гаманець і подумав, як добре, що справжня дружба витримує всі випробування.
