**Справжній чоловік**
Оля з Валерком зустрічалися два роки. Її мати вже почала хвилюватися, що донька марнує з ним час, а до весілля так і не дійде. Сам Валерко казав, що поспішати нема чого — встигнуть, і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого жовтневого дня Валерко раптом незграбно зробив Олі пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.
Вона обхопила його за шию і прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа кільце на палець і радісно скрикнула: «Так!», піднявши руки вгору і підстрибуючи від щастя.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Олі хотілося весілля влітку, щоб усі побачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Валерком не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його любить і не переживе розставання.
У день весілля завірюха розгулялася не на жарт. Вітер зірвав ретельно укладену зачіску, повітряна сукня роздувалася, і здавалося, що наступний порив підхопить наречену й понесе далеко-далеко. На порозі Валерко підхопив дружину на руки й доніс до авто. І ні завірюха, ні збита зачіска не змогли вкрасти радість закоханих.
Спершу Оля купалася в любові й щасті. Здавалося, так буде завжди. Так, іноді бували суперечки, але вночі вони швидко мирилися й любили одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій родині народився Тарасик.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Валерко, як і більшість чоловіків, мало допомагав Олі з сином, боявся брати малого на руки, а якщо й брав, Тарасик починав ревіти, і Оля швидко його забирала.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось підросте — тоді й футбол пограємо. Я краще зароблятиму, — говорив Валерко, але його зарплати ледче вистачало на трьох.
Тарас підріс, пішов у садочок, Оля вийшла на роботу. Та грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру не виходило. Почалися докори, подружжя сварилося, звинувачуючи одне одного у марнотратстві. Миритися, як раніше, вже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі все мало грошей. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано спитав одного разу Валерко.
— Ти їх їси, — віддячила Оля. — Дивись, який живіт наростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарною метелицею, а ти в гусеницю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися нащент. Оля, витираючи сльози, пішла за Тарасиком у садок. На зворотному шляху, слухаючи дитячий лепет, вона раптом усвідомила, що не може втратити Валерка. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить вибачення. А Валерко, як колись, відповість на поцілунок, і все буде, як раніше. Лаються — тільки тішаться. Настрій підніВалерко так і не повернувся, а Оля з Тарасиком знайшли своє щастя без нього, адже справжнє кохання завжди починається з поваги до себе.
