Оригінальний чоловік
Оля з Ігорем зустрічались два роки. Мама Олі вже почала хвилюватись, що донька марно з ним час витрачає, а до весілля справа так і не дійде. Сам Ігор казав, що поспішати нема чого, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого, пронизливого жовтневого дня Ігор раптом незграбно зробив Олі пропозицію, подарувавши скромне маленьке каблучко.
Вона обійняла його за шию і прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа каблучко на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднявши руки догори та підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Олі хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Ігорем не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його кохає й не переживе розставання.
У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер розкуйовдив старанно зачісане волосся. Повітряний піділ білої сукні надувався дзвоном, і здавалося, що наступний порив підхопить красуню наречену і понесе далеко-далеко. На ґанку Ігор підхопив щасливу дружину й на руках доніс до авто. І ніщо — ані завірюха, ані розкуйовджене волосся — не могло знищити радощі закоханих.
Спершу Оля купалася в коханні та щасті. Здавалося, так буде завжди. Ну, бували й дрібні розмови на підвищених тонах, але вночі вони швидко мирилися й любили одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій родині народився Данилко.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Ігор, як і більшість чоловіків, мало допомагав Олі з малюком, боявся брати його на руки, а якщо й брав, то Данилко починав ревіти, і Оля швидко забрала його.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось підросте, тоді й будемо в футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — говорив Ігор, але його зарплати ледве вистачало на трьох.
Данило підріс, пішов у садочок, Оля вийшла на роботу. Але грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку так і не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, докоряючи одне одного за зайві витрати. Легко миритися, як раніше, вже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано спитав одного разу Ігор.
— Ти їси, — зістрибнула Оля. — Дивись, який живіт відростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився на гарній метеликові, а ти в гусеницю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися на всі сто. Оля, витираючи сльози з вій, пішла за Данилком у садочок. На зворотному шляху, слухаючи лепет сина, вона раптом зрозуміла, що не може втратити Ігоря. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить пробачення. А Ігор, як раніше, відповість на поцілунок, і все стане, як було. Милі, як відомо, сваряться — тільки тішаться. Настрій покращився, і Оля поспішала, підганяючи ледь— Тільки ось хлопця шкода, — подумала Оля, коли Даня нарешті наздогнав її, схопивши за руку, і вони пішли додому, де їх чекав теплий вечір і надія на краще.
