Оригінальний чоловік
Оля з Іваном зустрічалися два роки. Мама Олі вже почала хвилюватися, що донька марнує з ним час, до весілля справа так і не дійде. Сам Іван казав, що поспішати нікуди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев облетіли листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного з цих сирих, пронизливих жовтневих днів Іван раптом незграбно зробив Олі пропозицію, подарувавши скромне маленьке каблучко.
Вона обхопила його за шию й прошепотіла на вухо: «Так», а потім одягнула каблучко на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднявши руки догори й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу і, соромлячись, подали заявку. Весілля призначили на середину грудня.
Олі хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Іваном не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім може й передумати. А вона його любить і не переживе розставання.
У день весілля завівся справжній хуртовин. Вітер розкуйовдував ретельно укладену зачіску. Повітряна поділка білої сукні надувалася дзвоном, і здавалося, наступний порив підхопить красуню-наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Іван підхопив щасливу дружину й на руках доніс до машини. І ніщо — ні хуртовина, ні розкуйовдана зачіска — не змогло зіпсувати радості закоханих.
Перший час Оля купалася в коханні й щасті. Здавалося, так буде завжди. Ну, бували й невеликі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися й любили один одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій родині народився Олесь.
Хлопчик ріс спокійним і розумним, на радість мамі й татові. Іван, як більшість чоловіків, мало допомагав Олі впоратися з сином, боявся брати малюка на руки, а якщо й брав, Олесь починав ревіти, і Оля швидко його забирала.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось виросте, тоді й буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — казав Іван, але його зарплати ледве вистачало на трьох.
Олесь підріс, пішов до садка, Оля вийшла на роботу. Але грошей не стало більше, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку не виходило. Почалися претензії, подружні сварки, докори про зайві витрати. Легко миритися, як раніше, у них уже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано спитав одного разу Іван.
— Ти їси, — з’їздила Оля. — Дивись, який живіт відростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився з красивою метеликовою, а ти в гусеницю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися дощенту. Оля, змахуОля витерла сльози, обняла сина і вперше за довгі роки відчула, що її доля – це не самотність, а щастя, яке вона виростила власними руками.
