Справжня жінка
Ксеню, ти де пропала?! Неси буряки! Скільки можна чекати?!
Чоловік, здається, вже втратив терпець, раз підвищив голос, але Ксеня була зайнята. Вона обережно проводила пензликом з нової, вражаюче дорогої туші по віях лівого ока. Потім, задивившись у дзеркало, милувалась результатом. Праве око, на яке вона вже поклала тіні і навела підводку ті самі, про які її подруга Яринка сказала, що такими тільки на бал у Києві можна фарбуватись, стало разів у два більшим і навіть трохи лякало. Але це Ксеню не зупиняло.
На розсол буряків у ванній Ксеня навіть не глянула.
А все через те, що тиждень тому її чоловік, той самий Остап, котрий зараз чаклував на кухні, закриваючи банки з буряками на зиму, зненацька заявив їй:
Хочу, щоб ти стала справжньою жінкою!
І простяг їй свою банківську картку зі збереженими за рік кількома тисячами гривень.
Ксеня була ошелешена це не сказати нічого.
Спершу вона хотіла закотити скандал. Адже якщо Остап зміг відкладати ці гроші так, що вона ні сном ні духом, значить, і зарплату привласнював та ще щось приховав. В голові роїлись думки, що не встигнеш розібратись куди це годиться?!
Але за тією думкою промайнула інша.
Ксеня навіть рота не встигла відкрити, як гепнулась на табуретку на кухні і напрочуд забула про недоварений борщ, що кипів на плиті.
Що ж ти мелеш, Остапе? Справжня жінка це хто така?!
Ой, аж хотілось закричати на все село і розбити новий фаянсовий сервіз, подарований свекрухою на днях, про який Ксеня мріяла мало не все життя. Сервіз був захмарно дорогий і міг приснитись хіба у найсолодшому сні. Але свекруха взяла і подарувала! Коли Ксеня сиділа, перебираючи тарілки і рюмсала від щастя, свекруха лиш засміялась:
Ой, Ксеночко! Ти така проста в мене! Я для тебе на все ладна, аби щаслива була! Живіть, дітки!
Причин таких дивацтв Ксеня не збагнула, а свекруха пояснювати не стала: спершу обняла невістку, потім сина, поцілувала онуків і рушила додому. Вона й справді не любила у когось гостювати казала, що господарка без господині загине.
І Ксеня не сперечалась, а возила до неї дітей на вихідні, вигадувала, чим порадувати, і тішилась, що прийняли її без жодного докору.
Адже дорікнути було за що. Якби навіть рідні не поспішали, то від чужої жінки годі й чекати прийому з розпростертими обіймами. Перед весіллям, вперше їдучи знайомитися, Ксеня хвилювалась, боялась вийти з машини, все перепитуючи Остапа:
Може, не треба? Що я їй скажу? Ви мене виженете!
Чого це? дивувався Остап.
Та коли я Степана народила, тітка вигнала з хати за сором! Думаєш, інакше зі мною ваша мамка обійдеться? Ха!
Не квап подій, Ксено! Ще побачиш.
Не хотілось їй нікуди йти. Але назад не повернешся ворота поціловані, треба йти.
Олена Павлівна, Остапова матір, справді її здивувала. Привіталась суворо, оцінила майбутню невістку, а потім взяла на руки Степана і ніжно заспокоїла, уклавши спати.
“Бабусю” Олену Павлівну Степан назвав одразу, як навчився, це й полонило Ксенине серце.
Свого первістка Ксеня народила рано ледь виповнилось вісімнадцять. Хто був батьком малюка, знало усе село. Секретом це не стало: всі обговорювали, чи ожениться Денис Стеценко на Ксені, чи так, програє її, як і всіх інших. Про Дениса знали все навіть зайве. І Ксеня знала, тому оминала його десятою дорогою.
Але Денис був підступний: умів так слово втулити, що аж душу обпалює. А де словом не підкорював силою підминав.
Ксеня не мовчала.
Йдучи пізньою вечірньою стежкою після гостин у міста в тітки, доїхала тільки до сусіднього села водій і слухати не захотів довозити її далі: “Трамвай тут не їздить дочапаєш, до ранку ще дійдеш. Я ж додому поспішаю!”
Денис на своїй “Ладі” підібрав Ксеню під самісіньким лісом.
Ксеню, чого сама й пізно? Сідай, підкину.
Не треба, Денисе, сама дійду! буркнула вона, але вже було пізно.
Додому повернулась у розірваній сукні, заплакана. Мама спала хворобливо, а Ксеня з ранку до ночі відтирала у бані із себе липкі сліди. Весь час думала, як приховати від мами, щоб та не злякалась лікарі ж попереджали, що її серце ледве віє.
Може статись будь-що. Ви розумієте?
О, як розуміла! Крім матері нікого не мала на білому світі. Хоча в ті часи ще гадала, що рідня для того і є, щоб допомагати.
Мама так і померла, не дізнавшись нічого. Не стало її на пятому місяці вагітності Ксені тихо, уві сні.
Тітка, що приїхала допомагати, відреклась од неї й майбутньої дитини відразу:
Сама наробила, сама і ростіть! Мені не впихуй! Чого одразу не заявила?! Чого до дільничного не побігла? Була б уже заміжня й гріха б не було.
Ксеня, мало не осліпла від сліз, не одразу навіть второпала, що її виставили за двері. Коли ж зрозуміла пішла до дільничного.
Ксено, чому мовчала? Зараз ми тому пройдисвіту!
Дениса посадили.
Зясувалось, у Дениса по селах семеро дітей, а матері їх довго мовчали, поки справа не дійшла до Ксени.
Денисова мати прокляла Ксеню публічно, побажавши, щоб маля було хворе або й не народилось.
Але всі селяни стали за Ксеню. Вночі ворота Дениса залили смолою, і його родині невдовзі довелось продати дім і податись у невідомість.
А Ксеня виростила здорового, крикливого малюка, від батька в якому ані риси. Все Ксенина родина: ніс і вуха від дідуся, якого Ксеня й не памятала, кучері і темні, як вишні, оченята від бабусі.
Сусіди допомогли і з господарством, і одежиною для малюка. Хтось приніс колиску Ксеня була несказанно рада. Гроші, що зостались від матусі, берегла, бо чула: виростити дитину це лише початок.
Як трохи видихнула, приїхала тітка з дядьками:
Ксеню, ти обирайся! Дім батьківський поділимо по совісті. Поки мама твоя жива була не чіпали. А тепер нам гроші треба.
А мені ж де бути?
То вже твоя справа. Виділимо частку і живи собі. Є куди.
Залишалась хіба місто. Надані тими грошима у селі й собачої будки не купиш. Але що робити? Тітка відвернулась від люльки з малим Степаном, пробурмотівши щось нелагідне.
Та Ксеня й слухати не стала. Свого сина вона нікому не віддасть!
Родичі поїхали, а вона заледве встигла поплакати вприкуску з хлібом.
Уже наступного дня дільничний прийшов:
Ксеню, в сусідньому селі добра жінка продає півдому, мені знайома хороша. Чоловіка поховала, діти розїхались. Я на вихідних тебе туди відвезу побачиш. Згодна?
Дякую! Ксеня ледь не кинулась йому на шию.
Іншим світлом засвітились очі, як погладила портрет мами:
Не пропадемо ми, матусю! Все буде добре!
З Тетяною Григорівною, господинею, знайшли мову відразу.
Ти не бійся мене, Ксеню. Я тихонька, лише безладу не терплю. Якщо з тобою тиша і посваритись нема з чим. А з малим допоможу, якщо треба, коли захочеш на роботу. А так, гуляти не на мене розраховуй!
А робота в селі є? Мені б не завадила.
Є. Приятелька моя продавчиню в магазин шукає. Декілька магазинів має, недавно ще один відкрила. Сказати за тебе?
Сказати!
У магазині Ксеня й зустріла Остапа. Він приїхав на літо покосити для мами, та й послала його закупитись до святкового столу.
Ксеня все куплене загорнула, й сама не помітила, як виговорилась про все: про Степана, про Тетяну Григорівну що стала для маляти справжньою бабусею, про себе Дивно, бо балакучою ніколи не була.
Остап слухав тихо, не перебивав. А потім попрощався, вже точно знаючи, що життя його не буде спокійним без Ксениної ніжної усмішки.
Зявився знову не відразу. Адже як розповісти, що дружина його втекла уночі, залишивши двох малюків, найменшому з яких не було і трьох місяців? Що доглядав і виховував сам бо мама доглядала за хворим батьком. Що його сини часто плакали ночами, кличучи когось сам не знає кого.
І він крутився навколо магазину, та все не наважувався зайти.
Та Ксеня сама довідалась усе про Остапа, розпитавши Тетяну Григорівну, і коли він зявився знову, вже зустріла відразу.
Скільки твоєму старшому?
Три роки.
Молодику?
Рік.
Як моєму Степану.
Ксеню
З дітьми мене познайом.
Так і зійшлися.
Весілля відгуляли тихо, родинно, із самими близькими. А тоді рушили всі разом з дітьми на Дніпро, відпочити. Для Ксені це була перша подорож, й чи не більше за дітей вона тішилась, бо досі ніколи і ніде не була.
Втім, за це довелось поборотись коли старший син тяжко захворів і вона два місяці не вилазила з лікарні, доручивши молодших свекрусі.
А потім, коли вернулась мати Остапових синів і спробувала забрати дітей. Але Ксеня показала свій характер: не віддала. Навіть зїздила до рідного села по консультацію до дільничного, пройшла всі кола суду і вже юридично стала дітям мамою.
Той відїхала так само несподівано, як і прийшла, не дочекавшись вироку. А Ксеня видихнула, коли свекруха обійняла й сказала:
Тепер я спокійна за малят!
Діти росли, а Ксеня була тією ж: трохи ляклива, надто спокійна, але всі у селі знали якщо зачепити її, то за родину буде стояти до останнього. Кішка в душі, а тигриця в серці.
І тут на тобі! Вона чи не жінка?!
Всю ніч після отримання картки Ксеня не спала: вставала, вертілася біля дзеркала, роздивлялася себе з усіх боків і ніяк не могла збагнути, що так уже з нею. Запитати Остапа не хотіла образилась. Вранці, відправивши дітей до школи й садочка, рушила до Яринки.
Яринко, що робити?!
Яринка була теж із тих трохи не від світу цього. Їй на думку спало, що порада розумних людей із жіночих журналів найкраща. Бо такі журнали не дарма пишуть, правда ж?
Витягнула цілий оберемок журналів, і вже за півгодини подруги дізнались: справжня жінка має правильно харчуватись, правильно вдягатися, правильно фарбуватись і взагалі правильно все в житті робити. А інакше вона й не жінка, а так, якась коза з бантиком. Добре, якщо з бантиком, бо декому і того бракує.
Бантик Ксеня купувати не стала. Але з Яринкою до обласного міста зїздила. Придбала гарну косметику, нову нічну сорочку і неймовірні туфлі, які навіть вдома боялась із коробки витягти, щоб хлопчаки не зіпсували.
Але Остап її зусиль не оцінив.
Вона якраз доробляла макіяж на правому оці, як двері ванної розчахнулись, і Ксеня врізала пензликом прямо в око! Того ж миті твердо вирішила: справжньою жінкою ставати не хоче!
Ксенюню, що трапилось?! аж підскочив Остап, бачачи, як дружина скаче по ванній, схлипуючи і витираючи сльози.
Це все ти! прошипіла крізь зуби Ксеня, нарешті здогадавшись: треба лице вимити, а не по всій ванній розмазувати.
Жінку мені, бач, подавай! А я що не жінка?!
Остап обійняв її, зупинивши її дурні метання по ванній:
Почекай, шибениця! Дай допоможу!
Миючи її обличчя, ледве торкаючись, погладжуючи, він говорив:
Я дурень, але й ти хороша! Знаєш, я ніколи не вмію клеїтися словами. Треба було спитати, а не придумувати і ображатись!
А навіщо ти мені картку дав і дорікнув, що я не жінка?
Та тому, що ти, скільки з тобою не живу, нічого собі зайвого не дозволяєш! Все маленьким чи мені, маму мою балуєш, а сама ні разу! Це справедливо? Оце й вирішив: дам тобі грошенят, а ти витратиш, на що забажаєш! Як ті жінки, що все можуть дозволити.
Тут уже Ксеня засміялась.
Сміялась так, що ледь не захлинаючись. Діти прибігли і, спершу подумавши, що мама плаче, здійняли такий галас, що довелось їх довго заспокоювати.
А ввечері, вклавши дітей, Ксеня вийде на ґанок, підніме чисте від сліз обличчя до нічного неба і тихенько усміхнеться, згадуючи той гармидер, який створила.
Готово! Останній буряк засолив! вийде Остап, почавши сідати поруч.
Добре все вийшло?
Не сумнівайся! Мариновані на вищий сорт!
Це чудово! Найближчим часом ой як знадобляться, лагідно скаже Ксеня, перебираючи чоловікову руку собі на живіт.
Та ну! І мовчала?!
А коли ж тут сказати?! Ти все банки крутиш чи справжню жінку шукаєш А мені на себе й часу не лишається!
Хотіла ще щось додати, але він не дав.
Спершу поцілував аби памятала, що жінці забувати не гоже. Потім пригорнув міцніше щоби знала, де її місце.
Біля серця, трішечки навскіс. Там, де душа дихає.
