Диво під Новий рік
Тарасе, поясни мені, будь ласка, як ти міг забути?! Я ж вранці тобі кілька разів нагадувала, ще й повідомлення писала! з докором мовила Орися, споглядаючи чоловіка.
Той стояв, винувато дивлячись з порога кухні, і розводив руками.
Не знаю, Орисю Вилетіло з голови, ось і все, намагався виправдатися Тарас.
А телефон?
А телефон так і не діставав із кишені, через те і не побачив твого повідомлення
Орися відчула, як почала закипати від обурення.
Значить, новий акумулятор до автівки ти купити не забув, а про те, що подарунок під ялинку для донечки придбати забув?
Забув Просто автомагазин працював лише до восьмої вечора, я поспішав, про все інше забув, прости.
Іноді мені здається, Тарасе, що твоя стара Лада, яка ламається щомісяця, тобі дорожча за Даринку, присіла Орися на ослінчик, з сумом глянувши на годинник.
Було вже пять хвилин до одинадцятої. Ніч. Змінити нічого було неможливо. І від цього ставало ще гірше на душі.
Орисю, не кажи дурниць! Я люблю нашу Даринку, ти ж це знаєш, переконував Тарас. Просто забув, буває так.
А зі мною не буває, Тарасе! ледве стримуючи крик, шепотіла Орися, щоб Дарина не почула.
Чоловік хотів обійняти дружину, щоб розрядити напруження, але вона відсторонилася, спокійно повернулася і
почала класти олівє до миски.
«Півдня з цим салатом поралася, щоб порадувати чоловіка, а він А він дочці про подарунок забув!»
Чула серцем: треба все робити самій, тихо бідкалася Орися. А я повірила, що ти людина відповідальна.
Орися, я розумію, що винен, пробував втішити чоловік, Та нічого страшного не сталося. Ну не буде під ялинкою подарунка Скажемо Дарині, що
Що скажемо?! Що тато зараз вже з пам’яттю не товаришує, чи що важливіше для нього було акумулятор купити?
Скажемо, що у Святого Миколая стільки справ, що не встиг завітати, а завтра зранку я куплю для неї подарунок і комусьурочисто подарую. Від імені Миколая.
Та де ж ти його купиш?! Завтра ж усе закриють, тільки хіба гастрономи працюватимуть О, Тарасе, Тарасе
Обурення Орисі можна було зрозуміти.
Як тільки в них народилася Даринка, у родині зявилася гарна традиція: після бою курантів у ніч на перше січня всією сімєю йти до ялинки й знаходити там подарунки.
Це ждала більше всього Даринка, котра вірила в Святого Миколая, диво і в новорічні чудеса. Її щастя, коли вона знаходила омріяний подарунок під ялинкою, завжди було неймовірно щирим.
І сьогодні вже вдруге за вечір Даринка зазирала під ялинку, наївно сподіваючись: може, Миколай уже прийшов? І все ділилася з мамою своїм нетерпінням.
Цікаво, а що ж цьогоріч Миколай мені принесе? розмірковувала вголос дівчинка. Я б дуже хотіла велосипед, як у Славка з другого підїзду. Але якщо ролики теж добре!
Орися усміхалась Даринці. Вона саме попросила чоловіка купити для доньки ролики. Завжди сама вибирала подарунок, але сьогодні терміново викликали її на роботу, тож вирішила: нехай Тарас по дорозі купить усе необхідне.
Тарас повернувся за восьмою вечора, і лише коли Орися, накриваючи на стіл, змовницьки запитала про подарунок, він раптом похопився забув!
Орисю, не зіпсуймо собі свята, просив Тарас, ще раз намагався обійняти дружину. Я ж не навмисно. Так склалося. Давай я сам з Даринкою поговорю. Вона зрозуміє
Орися мовчала, сльози текли по щоках. «Як можна було таке забути?» До останнього думала, що Тарас десь заховав подарунок, чекає моменту. Але всі магазини вже закриті
Допомогти щось? несміливо озвався Тарас, спостерігаючи за тим, як Орися розставляє тарілки.
Дякую, допоміг уже Більше не треба.
У цю мить до кухні влетіла радісна Даринка, яка вже переглянула всі новорічні мультфільми:
Мамо, тату! До Нового року лишилося менше двох годин! Скоро Святий Миколай подарунок мені принесе!
Орися суворо глянула на чоловіка. Але відразу відвернулась, щоб не зіпсувати доньці свята.
Та вже мала план: покладе під ялинку конверт із гривнями, а зверху напише «На ролики для Даринки». Це, звісно, не зовсім те, чого чекає дитяча душа, та краще, ніж нічого.
Може, так і вийде
*****
Як тільки родина, втомлена та трохи засмучена, сіла вечеряти, рівно об одинадцятій годині хтось постукав у двері.
Тарасе, ти когось запрошував? здивовано запитала Орися.
Ні, нікого Може, сусіди? Я піду відкрию, а ви поки налийте сік, сказав Тарас.
Відкрив двері перед ним стоїть бородатий чоловік у поношеній червоній куртці. Більше на бездомного, ніж на Святого Миколая, схожий. І запах зовсім не духи.
Вам чого? Квартирою помилилися, чи грошей прийшли просити? Говорю одразу: не дам, все одно на горілку витратите.
Та ні, не за грошима, не біда у мене така вже, бадьоро відповів незнайомець.
«Не біда кажеш,» мало не розсміявся Тарас уголос.
Навіть не те що мав щось проти безхатченків, навіть співчував їм завжди. Просто ця фраза вразила до сміху.
Добрe, а чого тоді хочете?
Йду тут, а у підїзді кошеня знайшов. Погляньте, яке гарненьке, дістав пухнастий клубочок. Не ваше часом? Може, загубили?
Тарас скептично посміхнувся.
«Здогадався хитрість: котеня цього жебрацького поширити хоче».
Ні, такого котеняти не бачив. А й взагалі у нас вдома тварин ніколи не було.
А може, заберете його? Ваша дочка точно буде рада такому малюкові.
«Оце й думав підсунути кота, може, грошей зірвати», посміхнувся Тарас.
Ні, не хочемо, дякую.
Ясно, зітхнув бородатий. Тоді піду на смітник його віднесу.
Вже зібрався йти, як раптом Тарас схопив його за плече:
Гей, почекайте Як це на смітник? Для чого маля туди нести? Лишіть у підїзді.
А там виженуть на вулицю, надворі ж морозно. На смітнику хоч коробки картонні, можна сховатися. А їжу знайде.
Тарас не мав особливого жалю до тварин. Але раптом стало дуже шкода малесику. Уявив, як він мерзнутиме цю ніч Здогадувався: вагатись часу немає вдома чекають, гість піде
Давайте мені! рішуче вигукнув він, забираючи кошеня. Не носіть на смітник.
Як скажете, усміхнувся чоловік і зник у пітьмі.
*****
Повернувшись, Тарас помітив, як неспокійно позиратимуть на нього Орися й Даринка.
Щось трапилося? запитала Орися.
Все гаразд, посміхнувся Тарас, ховаючи кошеня за спиною і в думках лише молячись, щоб воно не нявкнуло. Бо якщо дружина дізнається, кого він приніс під Новий рік вижене на вулицю не тільки кошеня!
Знав не приховає надовго, але мав виграти кілька хвилин, щоб все пояснити.
А хто приходив? з підозрою запитала Орися.
Та сусід наш, Ігор із пятого поверху. Про акумулятор радився.
Ага Ну добре. Йди мий руки та до столу, незабаром Новий рік.
Добре! Через кілька хвилин буду.
Коли обидві повернулися у кухню, Тарас почав метушитись, думаючи, куди подіти кошеня. На балкон холодно. В гостиній є шафа. Посадив кошеня на нижню полицю, дверцята злегка прочинив. І бігом до столу.
*****
З Новим роком! чулося з вулиці.
Тарас обійняв дружину і доньку, традиційно побажав їм щастя та здоровя.
А тим часом Даринка поставила склянку соку й побігла до ялинки. Орися раптом згадала, що не поклала під ялинку конверт з грошима, зло подивилась на чоловіка. «Ось тепер сам йди пояснюй доньці!»
Та Даринка не засмутилася. Навпаки, вже за кілька хвилин закричала так, що заглушила навіть вибухи салютів.
Мамо, тату! Хутчіше сюди! Дивіться, що Святий Миколай поклав мені під ялинку!
Тарас із Орисею увійшли в гостьову й застигли на порозі: біля ялинки стояла Даринка, а під нею лежало маленьке біле кошеня.
Я так давно мріяла про котика, і Святий Миколай мені його приніс! Я його назву Сніжком!
Дівчинка міцно притискала пухнасту крихітку до себе, а Орися відвела чоловіка вбік:
Що це таке? Ти причетний?
Орисю, не сердься Я все поясню, виправдовувався Тарас.
Сердитись?! Орися глянула на доньку. Глянь, яка вона щаслива. Міг би хоч попередити про сюрприз, я ж дарма тебе лаяла сьогодні
Ориси обняла чоловіка й поцілувала у щоку.
А Тарас стояв, не розуміючи, як так усе добре вирішилось. Ось воно справжнє новорічне диво: донька щаслива, дружина добріє. І усе завдяки білому кошеняті.
Раптом Тарас пригадав про того безхатька.
Слухай, Орисю Тут таке прошепотів він їй на вухо, та вона кивнула на знак згоди.
*****
Що, Іване, бородатий чоловік ляснув по плечу товариша, всіх кошенят ми сьогодні прилаштували, слава Богу. Можна йти у підвал, поки його не зачинено.
Встигли, Михайле А гарно ти придумав про смітник, посміхнувся другий.
Бо тільки той, кому не байдуже маленьке життя, не дозволить котика на смітник.
Друзі сиділи на лавці біля багатоквартирки, де сьогодні вдалося прилаштувати знайдених у підвалі чотирьох кошенят.
Кияни проходили поруч дехто вітав зі святом, бажав удачі. А безпритульні дякували навзаєм.
Раптом зі сходового майданчика вискочив Тарас, здалеку помахав рукою та підбіг до них.
Чого це він? Повернути кошеня надумав? здивувався Михайло, впізнавши Тараса.
Той самий? Дивина
З Новим роком, люди добрі! привітав Тарас, простягаючи пакунок. Ми з Орисею зібрали вам гостинці до святкового столу.
Дякуємо, не чекали, усміхнулися Іван з Михайлом.
А це від мене пляшка шампанського. Щоб свято було як у людей.
То й ми відсвяткуємо, зрадів Іван.
Тарас вже рушив назад, але озирнувся:
А де святкуватимете, якщо не таємниця?
Та у підвалі там сухо й тепло, а спати можна на картонках.
Знаєте що? Ходіть зі мною.
За кілька хвилин усі троє опинилися біля гаража. Тарас відчинив ворота:
Влаштовуйтесь тут. Є диван, обігрівач, стіл. А машину я вигоню надвір, щоб місця більше. Не хвилюйтесь, нічого не трапиться.
Та ми вчотирьох помістимось пручалися чоловіки.
Нехай стоїть надворі. Головне не напивайтеся, добре?
Ми лиш символічно за свята, запевнив Михайло.
Вірю вам. А завтра прийду, може, щось іще зроблю для вас.
Диво, прошепотів Іван.
Диво, погодився Михайло.
Отака от вийшла ніч по-справжньому новорічна і чудесна.
