Стала прислужницею
Коли Ганна зібралася вдруге виходити заміж, її син Максим та невістка Оксана були приголомшені такою новиною й зовсім не розуміли, як на це реагувати.
Ви точно впевнені, що хочете так змінити життя у вашому віці? нерішуче мовила Оксана, поглядаючи на чоловіка.
Мамо, навіщо такі радикальні кроки? нервував Максим. Я розумію, ти вже давно сама і все життя присвятила мені, але шукати щастя тепер, здається, не найкраща ідея.
Ви молоді, тому і думаєте так вузько, спокійно відповіла Ганна. Мені шістдесят три, і хто знає, скільки ще відведено. Я маю повне право провести залишок життя з дорогим мені чоловіком.
Тоді не поспішайте з реєстрацією, намагався переконати матір Максим. Ви ж з Ігорем знайомі лише кілька місяців, не надто поспішно це?
У нашому віці часу не так багато, тож треба цінувати кожну мить, відказала Ганна. Що мені треба знати? Він старший на два роки, живе з донькою й її родиною у великій квартирі на Оболоні, отримує гарну пенсію, має садибу у Ворзелі.
А де ви жити будете? здивувався Максим. Ми, звісно, мешкаємо разом, але для ще одної людини місця не знайдемо.
Не турбуйтесь. Ігор не претендує на наше житло, тому я переберуся до нього, розповідала Ганна. Квартира простора, з його донькою Іриною я спільну мову знайшла, всі дорослі люди причин для сварок немає.
Максим переймався, а Оксана намагалася його заспокоїти, змушуючи прийняти вибір матері.
Може, ми просто егоїсти? мовила вона. Нам ж так зручно, що ваша мама наглядає за Соломією. Але вона має право влаштовувати власне життя. Якщо зявилась така можливість, не слід їй заважати.
Але навіщо одружуватись? дивувався Максим. Нам ще не вистачало мами у білому платті на весіллі з конкурсами.
Вони люди старого гарту, може їм так спокійніше, намагалася знайти пояснення Оксана.
Зрештою, Ганна вийшла заміж за Ігоря, з яким випадково познайомилася на столичній вулиці, й незабаром переселилася у його помешкання. Перші тижні все було чудово: нова родина її прийняла, чоловік підтримував, і Ганна щиро повірила, що на схилі років може отримати право на добробут і теплі стосунки. Але вже невдовзі почали зявлятися нюанси.
Можна на вечерю зробити запечену картоплю? питала Ірина. Я б сама приготувала, та капітальний аврал на роботі нічого не встигаю, а у вас багато часу.
Ганна зрозуміла натяк і взяла на себе всю кухню, а з цим прийшла необхідність купувати продукти, прибирати квартиру, прати речі та навіть їздити на дачу.
Раз ми одружені, дача наш спільний спадок, сказав Ігор. Донька з чоловіком не встигають, у внучки купа занять, то ж доведеться все робити разом.
Ганна не перечила: їй подобалося бути частиною великої та дружної родини, де головне допомога й підтримка одне одного. З першим чоловіком такого щастя не мала той був ледачий і хитрий, а зрештою і зовсім втік, коли Максимові сповнилося десять. Тридцять років про нього нічого не відомо. Теперішнє життя показалося правильним, і хатні справи не були обтяжливі.
Мамо, та яка з тебе дачниця? дивувався Максим. З такими поїздками лише тиск стрибає, але ж ти відпочити маєш.
Я люблю працювати з землею, розмірковувала пенсіонерка. Виростимо врожай, обовязково пригощу і вас.
Але Максим сумнівався, бо нікого з них за кілька місяців і разу не запросили в гості хоча б познайомитись. Максим з Оксаною Ігоря запрошували, той обіцяв прийти, але щоразу не знаходив часу чи сил. Молоді перестали набиватися, просто спостерігали, чи щаслива мама.
У перші місяці Ганна була у захваті від турбот. Щоправда, з часом обов’язків і невдячної роботи ставало більше. Ігор на дачі постійно скаржився на спину чи серце, чоловік відпочивав, а турботлива дружина сама збирала гілля, прибирала сміття.
Знову борщ? морщився Антон, зять Ігоря. Вчора був, а сьогодні мав бути щось нове.
Не встигла нічого більше зварити, ще й за покупками сходити не виходило, вибачалася Ганна. Поки перешивала штори і вішала назад, так вимоталась, аж голова розболілася.
Ну, я борщ не люблю, відсунув тарілку Антон.
Завтра Ганнусю нас справжнім святом потішить, кивав Ігор.
І наступного дня Ганна стояла на кухні цілісінький день, щоб ввечері усе було зїдено за пів години. Прибирала на кухні без кінця, і так по колу дні йшли, лише невдоволення доньки та зятя зростало, а Ігор дедалі частіше ставав на їх бік та виставляв дружину винною.
Я ж не дівчина, теж стомлююсь, і не розумію, чому все має бути на мені? не стрималася вона у відповідь на чергову скаргу.
Ти моя дружина, тож маєш піклуватися про дім, наголошував Ігор.
Як твоя дружина, маю не лише обов’язки, а й права, розплакалася Ганна.
Після сліз вона знову бралася за справи, і намагалася всім догодити, зберігати приємну атмосферу. Але в один момент остаточно зірвалася і засмутилася. Того дня Ірина з чоловіком йшла до друзів, збиралися залишити свою дочку на Ганну.
Нехай дівчинка побуде з дідусем чи піде з вами, я сьогодні їду до своєї онучки, сказала жінка.
З якого дива ми маємо підлаштовуватись під вас? роздратовано випалила Ірина.
Ви не повинні, але й я теж вам нічого не зобов’язана, нагадала Ганна. У Соломії сьогодні День народження, минулого вівторка вас попереджала. Не лише цього ніхто не врахував, але ще й хотіли мене вдома тримати.
Це уже занадто, роздратований Ігор почервонів. У Ірини плани змінюються, а твоя онучка ще мала. Можеш привітати завтра й нічого страшного.
Нічого не стане, якщо ми всі підійдемо зараз до моїх дітей, або ти залишишся з онукою, поки я не повернусь, показала характер Ганна.
Я так і знала, що добра з цієї женитьби не вийде, обурено сказала Ірина. Вона готує не дуже, на чистоту не зважає, і лише про себе думає.
Після всього, що я зробила за ці місяці, ти так думаєш? запитала Ганна у чоловіка. Скажи чесно: ти шукав дружину чи домогосподарку, що догоджатиме всім?
Ти зараз не права, звинувачуєш мене безпідставно, моргав Ігор. Не починай скандалів на пустому місці.
Я маю повне право отримати відповідь, не відступала Ганна.
Раз заговорила так, чинити як знаєш, але в моєму домі подібного ставлення не буде, гордо висловився Ігор.
Тоді я йду, сказала Ганна і почала складати речі.
Приймете назад “непутящу” бабусю? несла сумку й подарунок для онуки. Пішла заміж, повернулась, більше не хочу, не питайте нічого, тільки скажіть: приймете?
Звісно, кинулися до неї Максим і Оксана. Ваша кімната відкритою, ми раді вашому поверненню.
Ви так просто раді? спитала Ганна, важливого очікуючи.
А чому ще радіють близьким? щиро відповіла Оксана.
Тут Ганна зрозуміла: вона не прислуга. Вона допомагала з побутом і була страховкою з онукою, але ніхто ніколи не зловживав добром і не намагався сісти на шию. Вона була мамою, бабусею, і повноправною частиною родини, а не прислужницею. Ганна остаточно повернулася до власного дому, сама подала на розлучення і намагалася не згадувати пережите. Вона усвідомила: кожна людина має право жити по-справжньому серед тих, хто цінує її не за службу, а за щирі почуття. Щастя там, де тебе люблять і приймають, а не використовують.
