Вже сотню разів пошкодувала, що ми з моїм новим хлопцем Тарасом поїхали на ці пасхальні посиденьки до моєї мами, Ганни Василівни. Здавалося б, сімейне свято — як же це мило: паски, писанки, рідні за столом. Але коли я побачила, скільки народу набилося в мамину хату, мені захотілося розвернутися й тікати. Усі мої три сестри — Оксана, Соломія й Марія — приїхали з чоловіками та дітьми. Плюс мамин брат, дядько Василь, із дружиною та двома дорослими синами. Ще й якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледь пригадала за іменами. І ось у центрі цього сімейного виру — я й Тарас, мій новий хлопець, якого я наважилася представити рідні. Краще б не робила.
Від самого порогу почалися пригоди. Щойно зайшли, а мама вже накинулася на Тараса з розпитами: “Тарасе, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які у вас плани?” Тарас тримався молодцем, відповідав спокійно, з усмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, ніби змовилися, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Оксана, старша, одразу почала розповідати, як її чоловік недавно отримав підвищення й вони купили нову “Ниву”. Соломія хвалилася, що її донька вже займається гопаком і виступає на сцені. Марія, наймолодша, лише підливала оливи в вогонь, їдко шепочучи мені: “Ну що, сестро, де ти такого парубка знайшла?” Тарас молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.
Ганна Василівна, моя мама, вирішила, що її місія — годувати Тараса до відвалу. Вона щоразу підкладала йому паску, примовляючи: “Їж, сину, ти якийсь худий, треба підкріпитися!” Тарас ніяково дякував, але я бачила, як він ледве справляється з маминою щедрістю. А потім мама взялася за спогади: “Ось, Тарасе, наша дівчинка змалку мріяла вийти заміж за льотчика! Ти, звісно, не льотчик, але парубок гарний, не підведи!” Стіл вибухнув сміхом, а я мріяла провалитися крізь землю. Тарас лише посміхнувся, але я знала — йому ніяково.
Дядько Василь, мамин брат, вирішив, що мусить перевірити Тараса на міцність. Налив йому домашнього вина й почав тост: “За молодих! Але, хлопче, ти розумієш, що у нас у родині суворо? Жінки в нас із характером!” Тарас кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Василь запропонував йому вийти у двір і “показати, як він дрова рубає”, я не витримала. “Дядьку, годі, він же не дроворуб!” — випалила я. Усі засміялися, але Тарас, здається, вже подумки шукав шляхи до відступу.
Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники носилися хатою, кричали, перекинули вазу з квітами. Один із них, син Соломії, підбіг до Тараса й вистрілив: “А ти будеш нашим новим татом?” Я ледь не подавилася узваром. Тарас, на його честь, не згубився: “Поки що я просто Тарас, але можу бути твоїм другом”. Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Тарасові за витримку.
А найнеприємнішим було обговорення мого минулого. Оксана, ніби ненароком, згадала мого колишнього чоловіка: “Ну, той був старший, з доброю посадою, а ти тепер, значить, у молодих пішла?” Я відчула, як щоки спалахнули. Тарас удав, що не почув, але я знала — йому прикро. Мама, намагаючись розрядити ситуацію, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Василь почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила фіранку на минулих родинних святкуваннях. Тарас слухав, посміхався, але я бачила — він почувався чужаком.
До вечора я була на межі. Хотілося схопити Тараса й їхати додому. Але він, ніби відчувши мій настрій, прошепотів: “Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава”. І ось тут я зрозуміла — він старається для мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за черговий тост, я наважилася взяти слово. “Дякую, що всі тут, — сказала я. — Але хочу, щоб ви знали: Тарас для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Великдень, а не влаштовувати допитів, гаразд?” Мама кивнула, сестри замовкли, а дядько Василь підняв чарку: “За розумну жінку!”
До кінця вечора атмосфера потеплішала. Ми з Тарасом навіть потанцювали під старі пісні, які вставила Марія. Я зловила себе на думці, що, попри увесь цей цирк, мені дорогий цей момент із рідними. Так, вони бувають нестерпними, але це моя родина. А Тарас… він пройшов це випробування з гідністю. Коли ми сіли в авто, щоб їхати додому, він повернувся до мене й сказав: “Знаєш, твоя мама має рацію. Ти дівчина, яку не можна підвести”. Ми засміялися, і я зрозуміла — цей божевільний день зблизив нас.
Тепер я думаю, що наступного разу ми з Тарасом приїдемо до мами просто на чай,…без усієї цієї юрми, або хоча б попрошу сестер тримати свої жарти при собі, бо тепер я знаю — Тарас того вартий.
