**Щоденниковий запис**
«Як ти смієш, Марічко?! Як смієш моє весільне плаття надягати?!» — голос Вікторії Миколаївни тремтів від обурення. Вона стояла на порозі спальні, стискаючи косяк білими від напруження пальцями.
Марійка обернулася, не встигнувши застебнути блискавку до кінця. Біле атласне плаття облягало її струнку фігуру, підкреслюючи талію і розкішно спадаючи до підлоги складками.
— Вікторія Миколаївно, я… хотіла лише подивитися, чи підійде воно мені… — пробурмотіла дівчина, почервонівши. — Олег сказав, що можна…
— Олег сказав?! — свекруха увійшла в кімнату, стиснувши кулаки. — Мій син не мав права дозволяти тобі чіпати мої речі! Це святе для мене! Розумієш? Святе!
Марійка поспішно намагалася зняти плаття, але блискавка заклинила. Чим більше вона тягнула, тим міцніше застрягав замок.
— Допоможіть, будь ласка…
— Не смій рвати! — скрикнула жінка. — Якщо зіпсуєш — не пробачу ніколи! Стоїть спокійно!
Пальці свекрухи тремтіли, коли вона обережно визволяла замок. Марійка відчувала, як напруга випромінюється від цієї худої жінки, волосся якої було туго затягнуте в пучок.
— Ти взагалі розумієш, що це таке? — шепотіла Вікторія Миколаївна, акуратно знімаючи плаття. — Це не просто тканина! У цьому платті я вінчалася з батьком Олега… Царство йому небесне…
Марійка мовчки одягала свій простий светр. У дзеркалі вона бачила, як свекруха ретельноп розправляє кожну складку на платті, перевіряючи, чи не зім’ялося воно.
— Вибачте, — тихо промовила дівчина. — Я не хотіла вас засмутити. Просто весілля через місяць, а в мене немає грошей на сукню…
Вікторія Миколаївна різко обернулася.
— А хто змушує тебе заміж виходити, якщо грошей немає? Думала, мій син тебе годуватиме? Він сам ще дитина!
— Ми любимо одне одного, — прошепотіла Марійка.
— Любов! — зневажливо фыркнула свекруха. — На любов квартири не знімеш і дітей не прогодуєш! Мені теж колись здавалося, що кохаю — а потім усе життя в біді прожила!
У коридорі почулися кроки, і у кімнату увійшов Олег.
— Що трапилося? Мам, чого ти така червона?
— Запитай у своєї нареченої, що вона тут витворяла! — Вікторія Миколаївна повісила плаття у шафу і грюкнула дверцятами.
Олег подивився на Марійку, потім на матір.
— Ти меряла плаття?
— Я ж казала тобі, що хочу подивитися… Ти сказав, що мама не заперечить…
— Я думав, її не буде вдома, — зніяковіло пробурмотів хлопець.
— Ось як! — Вікторія Миколаївна зробила рішучий жест руками. — Значить, ви тут за моєю спиною змовилися! У моєму домі, з моїми речами!
— Мам, та годі тобі! Плаття ж просто висить, нікому не треба!
Тиша повисла в кімнаті. Свекруха повільно повернулася до сина, і Марійка побачила, як змінився її вираз обличчя. Глибока, застаріла біль відбилася в очах.
— Нікому не треба? — вона говорила ледве чутно. — Зрозуміло. Значить, і я нікому не потрібна, і мої спогади, і те, що для мене дорого…
— Мам, я не те хотів сказати…
— Знаєш що, сину, — Вікторія Миколаївна випросталася, — живіть, як хочете. Але мого плаття більше не чіпайте. Краще збирайте гроші та купуйте своє.
Вона вийшла, і Марійка почула, як на кухні грюкнули двері.
— Тепер ми в біді, — зітхнув Олег. — Вона ж місяць зі мною не розмовлятиме.
— Олеже, чому вона так? Я ж нічого поганого не зробила…
Хлопець сів на ліжко, потер обличчя.
— Це довга історія. Мама… після смерті батька зовсім іншою стала. Була веселою, завжди сміялася. А тепер… Зберігає його речі, як у музеї. І це плаття… Іноді дістає, гладить, розмовляє з ним…
— Розмовляє?
— Так. Думає, я не чую. А я в дитинстві якось підслухав. Вона розповідала йому, як сумує за татом, яким він був добрим… Моторошно, але я її розумію.
Марійка сіла поруч.
— Можливо, мені поговорити з нею? Пояснити, що не хотіла образити?
— Спробуй. Тільки обережно… Вона зараз зла…
На кухні Вікторія Миколаївна різко шинкувала капусту для борщу. Ніж стукав по дошці, наче вона рубала дрова.
— Вікторія Миколаївно, можна зайти?
— Заходь, раз прийшла, — відповіла свекруха, не піднімаючи голови.
Марійка несміливо підійшла до столу.
— Я хотіла вибачитися. Справді не хотіла вас засмутити. Просто… у мене мама померла, коли я була маленькою, а тітка, що мене виховувала, небагата. То я й подумала…
— Подумала, що дарма дістанеться, — буркнула жінка.
— Ні! — Марійка спалахнула. — Я подумала, можливо, ви мені як дочці…
Свекруха різко зупинилася, подиВікторія Миколаївна мовчала кілька секунд, потім раптом обійняла Марійку і прошепотіла: “Покажи мені, яким ти хочеш бачити своє плаття – пошиємо його разом, як колись моя мати шила моє”.