Оксана відімкнула двері, втягла через поріг важку сумку, перевела дух. І тут же з кімнати почулося:
— Оксанко, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти так довго, я вже з голоду зів’яю!
Настрій, і без того не найкращий, стиснувся в колючий клубок. Зрозуміло, Петро знову цілий день сидів, ніби падишах, на дивані перед телевізором або за комп’ютером у танкі втикав. Підлога брудна, як і була. І білизну, звісно, в пральку засунути не подумав. Але ж вона, бач, запізнилась — доросла дитина не нагодована! А гроші — їх, звичайно, самі собою в шафці заводяться!
Важкою ходою, наче сантехнік Степан, Оксана пройшла на кухню, розібрала сумку і, не переодягаючись, швидко почала готувати вечерю — самої ж теж їсти хочеться! Невдоволення та злість вилилися на ні в чому невинні каструлі та пательні.
Петро на дивані слухав, слухав, як вона злісно брязкає посудом, але потім не витримав — шум заглушав навіть телевізор. Зі скрипом він зліз з дивана й пішов відновлювати спокій.
— Оксанко, ну чого ти грюкаєш, ніби в кузні? Я ж навіть новин не чую!
Оксана шпурнула на стіл тарілку:
— Їж, поки гаряче! Як хочу, так і грюкаю! А в кузні ти, ледащо, відродження не бував!
Петро насупився, але все ж сів і за картоплю з м’ясом взявся. Оксана продовжувала брязкати, навіть не сідала, їла стоячи. Питання дружини його здивувало — він думав про інше.
— Ти, поки тут диван придавлював, хоч подумав білизну в пралку закинути?
Він розвів руками:
— Оксано, ну яку білизну? Жартуєш? Прання — жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю і не мушу! Я засуну, а ти потім знову кричатимеш, що я синтетику зварив або пуховик на режимі для кросівок прав!
— З тебе чоловік, як з мене королева Єлизавета! І, звичайно, за все життя ти не знайшов часу хоча б основи пральної машинки освоїти! — зірвалась Оксана. Петро вже по-справжньому образився.
— Оксано, це вже занадто! Позволяєш собі забагато! Звісно, я розумію, тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Я не можу йти куди попало, де треба пахати, як кінь, а платять — копійки! Та й чоловік має знайти себе у справі! Це не відбувається відразу! А ти з мене тільки підошви не витираєш! За що?
З почуттям самозбереження у Петра того вечора щось було не так. Інакше б він відчув недобре ще на цьому етапі. Надто вже підозріло раптом замовкла Оксана. Але він нічого не здогадався, і його понесло далі.
— Ти ж жінка, Оксанко! Ти маєш уособлювати турботу та ніжність! А ти постійно кричиш і грюкаєш, як сантехнік Степан! Чи не можна хоча б ходити тихіше й предмети класти, а не кидати?
Оксана коротко фукнула, але відчуття небезпеки у Петра й далі спало мертвим сном. Він доїв картоплю, сунув тарілку в мийку й почав ходити по кухні, наче Іван Мазепа по палацу.
— І до того ж, Оксано, тобі варто було б виявляти до мене хоч трохи поваги! Зрештою, я чоловік, твій чоловік, мені це, так би мовити, за законом належить! Ось подивись на Марійку! Я вона навколо свого Олексія крутиться — пилинку здуває! І живуть вони душа в душу — ніколи ні крику, ні галасу. Ось як треба! Чому я маю тебе таким простим речам вчити?
Петро зробив черговий оберт біля вікна і лише тепер відчув щось недобре. Оксана примружила очі, як кішка перед стрибком, а в її правій руці так затишно лежала ручка сковороди. Чавунної. Вагою майже п’ять кіло. А Оксана жінка кремезна, вона легко нею керує…
— Марійка, значить… З Олексієм, — протягла вона зі свистом.
Олексія й Марійку у їхньому будинку всі знали. Молода українська пара отримала квартиру в подарунок від родичів — збирали всією родиною. І Олексій, і Марійка жили в Україні з дитинства, гарно говорили рідною мовою. Вони були віруючими, але без фанатизму — Марійка хоч і одягалася скромно, але хіджабу не носила. Проте багато традицій дотримувалися.
— Марійка, значить, — повторила Оксана, і Петро завмер. — Знаєш,
