Сумочка, яка змінила життя: випадкова зустріч після розлучення та пустки

Сумка, яка змінила все: випадкова зустріч після розлучення та порожнечі

Оксана поверталася додому з вечірки. Трохи посиділи з подругами в кав’ярні, побалакали про життя. Усі, крім неї, були заміжніми, тому розійшлися досить рано. У особисте Оксани ніхто не ліз — нещодавно вона пережила болісний розлад. Ще добре, що дітей не встигли завести…

Вона йшла тихою, майже безлюдною алеєю через парк. Ще не зовсім стемніло, а ліхтарі вздовж доріжки світили яскраво. Раптом позаду почулися кроки. Оксана прискорила хід — хотілося швидше вийти на людну вулицю. Та не встигла.

Хтось різко дервнув її сумку з плеча. Вона зісковзнула й зникла в темряві. Оксана зупинилася… й несподівано засміялася.

— Дівчино, з вами все гаразд? — здивовано запитав чоловік, що з’явився їй назустріч. — Допомога потрібна? Може, швидку?

Він явно не розумів, чому вона сміється після пограбування.

— Усе добре, — відповіла Оксана. — Мене щойно украли сумку.

— Як украли? Треба дзвонити! Поліція, охорона — що завгодно!

— Не варто. Нехай люди займаються своїми справами. У ній було зовсім нічого — дзеркальце та помада. Телефон у кишені. Уявляєте розчарування грабіжника?

Тепер засміявся і він.

— Може, сумка дорога?

— Та ні. Дешева. Купила її племінниці на п’ятнадцятиріччя, а сьогодні раптом вирішила “вигуляти”. Подарунок, виходить, знову шукати…

— Вас провести до виходу? Я б сам ішов іншою дорогою — раптом той самий злодій вирішить і мене “почастувати”.

— Підемо разом. Тут усього кілька десятків метрів.

— От і все, до побачення.

— А ми ще побачимося?

— Сподіваюся. Я — Богдан.

— Оксана. Дякую, що провели.

Вони обидва знову засміялися — і розійшлися.

— Бодю, де ти так довго був? Я вже почала хвилюватися, — почувся голос його матері, коли він повернувся додому.

— Мам, я тепер приходитиму пізніше. Приблизно як сьогодні.

— Щось трапилося?

— Ні, усе гаразд. Просто трохи затримався. Приніс усе, що просила.

— Дякую. Ти б не приходив кожного дня, твоя Наталя, мабуть, не в захваті…

— Не переймайся. Ті зараз не можеш виходити, от я й допомагаю. Коли тобі до лікарні? Мені відгул треба взяти.

— Швидше б цей гіпс зняли…

— Поки тобі не можна навантажуватися. Я все зроблю. Час вечеряти.

— Я приготую…

— Сиди, мам. Усе сам.

Вони повечеряли, і Богдан пішов. Усю дорогу він думав про Оксану. Про випадкову зустріч. Про той сміх у парку.

З Наталею його вже ніхто не чекав. Місяць тому мати впала, зламала ногу — а того ж дня вони з дружиною збиралися на весілля її двоюрідної сестри в інше місто. Та плани розвалилися — мама потребувала термінової допомоги. Лікарня, гіпс, турботи. Наталя дзвонила, кричала, погрожувала розлученням. Богдан спочатку відповідав, заспокоював. Потім сів телефон. Він повернувся додому під ранок. Наталя влаштувала скандал:

— Твоя мати спеціально обрала цей день! Вона з самого початку проти мене!

— Це неправда!

— Ти носишся з нею, як із кришталевою вазою!

— Вона моя мати. Їй уже за шістдесят. Вона одна.

— Мої батьки ще в п’ятдесят молоді! А твоя — вже стара! Я хочу жити для себе! А ти не даєш!

— Ти могла поїхати сама. Без тебе свято не розвалилося б.

— Її могли відвезти лікарі! Не обов’язково було тобі летіти!

Слово за слово — і дійшло до розлучення. Богдан не відмовився від матері. Наталя зібрала речі… точніше, він сам їх зібрав. Вона не подумала, що залишилася без житла.

Оксана повернулася у свою маленьку однокімнатну квартиру. Батьки купили її, коли вона вступила до інституту. Рік вона жила тут з чоловіком. Півроку — як у казці. А потім почалося.

Вона не одразу зрозуміла, що він азартний. Зарплата зникала, настрій стрибав. Усе відкрилося, коли свекруха прийшла й вимагала прописати сина. Мовляв, «час брати відповідальність».

— Він у нас усе продав, — зізналася свекруха. — Тепер ти за нього у відповіді.

Оксана відмовила. Розлучення пройшло через суд, зі скандалами. Лише коли замки змінила й речі виставила — відчепилися.

Богдан не міг забути випадкову зустріч. Він почав приходити в той самий парк у різний час — сподіваючись побачити її знову.

І одного разу:

— Дівчино, це не ви втратили сумку в парку?

— Я! Ви знайшли?

— Знайшов. Але не сумку…

Із цього все й почалося. Оксана працювала неподалік від будинку Богданової матері. Жили вони в одному будинку, але у різних під’їздах. Випадковість?

Він розказав матері про розлучення. Пізніше познайомив її з Оксаною. Усі троє сміялися, згадуючи ту саму зустріч.

Було скромне весілля. НародиНародилися дві донечки, і тепер кожен вечір у їхньому домі лунає сміх, наповнений щастям.

Оцініть статтю
ZigZag
Сумочка, яка змінила життя: випадкова зустріч після розлучення та пустки