Сусідка перетнула межу
Олена завмерла біля дверей, стискаючи ключ у долоні. З квартири чулися шелестіння та тихе бурмотіння. Андрій був на роботі, а вона повернулася раніше, вирішивши влаштувати собі півдня відпочинку після виснажливого тижня. Та тепер серце билося навперейми. Злодії? Вона обережно привідчинила двері й почула знайомий голос:
Ой, Оленько, Андрію, який же у вас безлад! Пил на підвіконні, фіранки помяті! Треба б вам прибиральницю найняти, а то що це за дім?
У коридорі, з мітлою в руках, стояла тітка Ганна, їхня сусідка. Олена остолопіла.
Тітко Ганно? Як ви сюди потрапили? голос дівчини тремтів від здивування й роздратування.
Та я ж по-сусідськи, серденько! тітка Ганна сяяла усмішкою, ніби її присутність у чужій оселі була цілком природною. Побачила, що двері привідчинені, подумала перевірю, чи все гаразд. А тут такий хаос! Ну, я й вирішила прибрати.
Двері були замкнені, різко відповіла Олена, стискаючи сумку. Я точно памятаю.
Ой, годі тобі, замкнені-не замкнені, тітка Ганна махнула рукою, наче відганяючи муху. У нас у будинку всі свої, чого боятися? Головне, що я тут, а не якийсь хуліган!
Олена не знала, що відповісти. Її новий дім, їхня з Андрієм перша власна квартира, раптом здалася чужою. Вона пробурмотіла щось про «дякую» і випровадила сусідку, але в душі кипіло обурення. Звідки в тітки Ганни доступ до їхньої оселі? І чому вона поводиться так, наче має право?
Ця історія почалася півроку тому, коли Олена й Андрій, молоде подружжя, переїхали у старий, але затишний будинок на околиці міста. Квартира була їхньою гордістю: три роки збирали на перший внесок, брали іпотеку, економили на всьому від кави до відпустки. Коли вони нарешті отримали ключі, Олена ледь не заплакала від щастя, а Андрій, зазвичай стриманий, кружляв її по порожній кімнаті, сміючись.
Це наш дім, Оленко! Наш! казав він, і очі його блищали.
Вони облаштовувалися поступово: купили диван, повісили світлі фіранки, поставили на підвіконня горщик із фікусом. Але найбільше їх тішили дрібниці ранкова кава на крихітній кухні, вечірні фільми під ковдрою, плани про те, як зроблять ремонт.
На другий день після переїзду у двері подзвонили. На порозі стояла невисока жінка років шістдесяти, з акуратною зачіскою та кошиком у руках.
Добридень, молодиці! Я Ганна Іванівна, ваша сусідка з третього поверху. Тітка Ганна, простіше кажучи, вона посміхнулася так щиро, що Олена мимоволі посміхнулася у відповідь. Ось, принесла вам пиріжків із капустою. По-сусідськи!
Ой, велике дякую! Олена прийняла кошик, відчуваючи незручність. Заходьте, чаю
