Олена завмерла біля вхідних дверей, тримаючи ключ у руці. З квартири лунали шерех і тихе бурмотання. Андрій був на роботі, а вона повернулася раніше, вирішивши відпочити після важкого тижня. Але тепер її серце калатало. Злодії? Вона обережно відчинила двері і почула знайомий голос:
Ой, Олесю, Андрію, які ж ви неохайні! Курява на підвіконні, занавіски помяті! Треба б вам прибиральницю найняти, бо що це за дім?
У коридорі, з мітлою в руках, стояла тітка Ганна, їхня сусідка. Олена оніміла.
Тітко Ганно? Як ви сюди потрапили? голос Олени тремтів від змішання здивування й роздратування.
Та я ж по-сусідськи, доню! тітка Ганна сяяла усмішкою, ніби її присутність у чужій квартирі була цілком природною. Побачила, що двері відчинені, думаю, перевірю, чи все гаразд. А тут такий безлад! Ну, я й вирішила прибрати.
Двері були зачинені, холодно відрізала Олена, стискаючи сумку. Я точно памятаю.
Ой, та годі тобі, зачинені-не зачинені, тітка Ганна махнула рукою, немов відганяючи муху. У нашому будинку всі свої, чого боятися? Головне, що я тут, а не якийсь хуліган!
Олена не знала, що відповісти. Її новий дім, їхня з Андрієм перша власна квартира, раптом здався чужим. Вона пробурмотіла щось на кшталт «дякую» і випроводила сусідку, але в душі кипіло обурення. Звідки в тітки Ганни доступ до їхньої квартири? І чому вона поводиться так, наче має право?
Ця історія почалася півроку тому, коли Олена й Андрій, молода пара, переїхали у старий, але затишний будинок на околиці Києва. Квартира була їхньою гордістю: три роки збирали на перший внесок, брали іпотеку, економили на усьому від кави до відпустки. Коли вони нарешті отримали ключі, Олена ледь не заплакала від щастя, а Андрій, зазвичай стриманий, крутив її по порожній кімнаті, сміючись.
Це наш дім, Оленко! Наш! казав він, і його очі сяяли.
Вони облаштовувалися поступово: купили диван, повісили світлі занавіски, поставили на підвіконня горщик із фікусом. Але найбільше їх тішили дрібниці ранкова кава на крихітній кухні, вечірні фільми під пледом, плани, як зроблять ремонт.
На другий день після переїзду в двері подзвонили. На порозі стояла невисока жінка років шістдесяти, з охайною зачіскою і кошиком у руках.
Доброго дня, молоді! Я Ганна Іванівна, ваша сусідка з третього поверху. Тітка Ганна, простіше кажучи, вона усміхнулася так щиро, що Олена мимоволі посміхнулася у відповідь. Ось, принесла вам вареників із вишнями. По-сусідськи!
Ой, велике дякую! Олена взяла кошик, відчуваючи ніяковість. Заходьте, чаю попємо?
Та я ненадовго, тітка Ганна увійшла, оглядаючи квартиру з цікавістю. Ох, яка у вас планування цікава! Тільки стіни б перефарбувати, а то шпалери старенькі. І кухня завузька, так?
Олена збентежилася, але ввічливо кивнула. Андрій, заварюючи чай, додав:
Ми плануємо ремонт, але поки бюджет не дозволяє. Поступово впораємося.
Ну, це правильно, молодці! тітка Ганна поплескала Олену по плечу. Якщо що, звертайтеся, я тут усіх знаю, підкажу, де матеріали дешевше взяти.
Вареники виявилися смачними, а тітка Ганна балакучою. Вона розповіла про сусідів, про те, як будинок будували ще за її молодості, і навіть порадила, як умовити двірника прибирати сніг раніше. Олена з Андрієм переглянулися: здавалося, вони знайшли союзника у новому будинку.
Але незабаром тітка Ганна почала зявлятися надто часто. То заходила «просто привітатися», то приносила нову порцію вареників, то пропонувала «перевірити сантехніку», бо «у цьому будинку труби старі, за хвилину прорве». Олена, вихована в дусі поваги до старших, намагалася бути ввічливою, але зауваження сусідки почали її дратувати.
Одного разу тітка Ганна навідалася, коли Олена з Андрієм фарбували стіни у вітальні.
Ой, Оленко, що ж ти такий колір обрала? сусідка зморщила ніс, розглядаючи банку з блакитною фарбою. Це ж холодно виглядає! Треба було теплий, персиковий. І валик у вас не той, смуги залишаться.
Нам подобається блакитний, стримано відповіла Олена, стискаючи пензель. Це наш стиль.
Стиль-штиль, хмикнула тітка Ганна. Я тут сорок років живу, знаю, що до чого. Послухай мене, перефарбуй, поки не пізно.
Андрій, витираючи руки ганчіркою, втрутився:
Тітко Ганно, дякуємо за пораду, але ми вже вирішили. Давайте чаю попємо?
Сусідка піджала губи, але залишилася. За чаєм вона розповіла, що сусідка з пятого поверху скаржиться на шум від їхнього ремонту, а двірник вважає, що вони сміття сорту
