Сусідка Ганна перестала зайти до бабусі Зоряни. Пішла чутка, що старенька з глузду зїхала, бо «тримає в будинку росомаху чи перевертня».
Бабуся Зоряна, живучи сама в селі Козятин, одного ранку знайшла на городі сіреньке, крихітне кошеня. Вона притиснула його до тепла, коли над полем розпочався грізний дощ, а в хаті вже палає натоплена сільська піч, де дрова гучно тріщать.
Котеня швидко зігрілося, підняло головку і почало смоктати молоко, яке бабуся Зоряна обережно налила в стареньку керамічну чашку. У старої жінки зявилося розмовне сусідство, а не самотність.
Муркотяче створіння слухало бабусині колискові, гралося з вовняним клубком, доки Зоряна вязала шкарпетки і рукавиці. Сільські покупці завжди приходили бо в місті вже знали про добру господиню.
Котик виріс, став великим мисливцем: ловив мишей, щурів, знав свою територію до останньої крихти. Він стрибав по деревах, а коли бачив бабусю, миттю спускався на землю. Бабуся навіть не замислювалася над його дивними звичками.
Згодом вона називала його ласкаво «Котигорошко». Котигорошко відповідав, і навіть сусідка Ганна колись сказала, що це не кіт, а схоже на росомаху.
Одного спекотного літа, коли Зоряна у саду збирала малину і смородину, її вуха вловили шипіння. Похиливши голову, вона побачила величезну гадюку, що стояла у нападі. Ноги стали ватяними, а вік не дозволяв стрибнути.
Не встигла вона сховатися, як Котигорошко миттєво вистрибнув, схопив змію і розправився з нею в мить. Потім він грайливо піднімав її на високі гілки, крутячись, ніби граючи з вітром. Гадюка випадково впала у двір сусідки, і її крики звучали, наче порося, та котик не зважав на це і забрав змію назад.
Ганна більше не заходила до Зоряни, поширюючи чутки про «перевертня у хаті». Бабуся і далі пестила свого улюбленця, який спав, згорнувшись на килимку біля ліжка.
Котигорошко любив гуляти густою травою, інколи навіть під палючим сонцем дрімав, а коли наставала ніч, завжди повертався додому.
Однієї темної ночі Зоряна заснула, залишивши віконце напіввідчиненим, бо кіт звик ходити в двір. У відкрите вікно прослизнули два місцеві «пяні» вони чули, що бабуся щойно отримала пенсію в розмірі пятдесят гривень, і зробили кляп з рушника.
Побачивши сплячу бабусю, вони розбудили її, почали допитувати про гроші, а пані, без кляпа, лише плакала й тремтіла. Один з них, в паніці, зірвав кляп і крикнув, а в будинку почали перекидати меблі.
Тоді в вікно влетіла величезна кудлата тінь, що спалахуала зеленими очима. Перший злодій, не обертаючись, крикнув:
Борисе, це ти? Що в Ганни знайшов? Вона ж тільки пенсію отримала!
Тінь, мов хижий вовк, стрибнула на його горло, потім на інший в його очах блищала нічна кров.
Господи, нечиста сила! закричав хижий голос, шипячи, Домовий!
Тінь, названий в народі «Домовий», стрибав з боку на бік, його зелений погляд мертвельно блищав у темряві. Бабуся, зібравши всю сміливість, швидко зняла кляп і ввімкнула світло.
Відразу розпізнала злочинців і з криком:
Допоможіть!
Усі вікна будинку заповнилися яскравим світлом. Сусіди лущилися в хату, побачивши жахливу картину: на підлозі лежали два розбиті пяних, обличчя подерті, один стискав себе за горло, інший в крові.
Бабуся сиділа на ліжку, обійнявши Котигорошка, який шипів і не дозволяв ніким підходити. В спогадах вона згадала про Ганну і третій крок злодіїв.
Чоловіки розбіглися, шукаючи останнього злочинця, який сховався в хаті з бані. Там їх били, виводячи гроші сорок гривень, що він вкрав. Повернули їх Ганні, не звертаючись до поліції, бо «собі дорожче».
Злодіїх вже покарали, а в підказку їм погрозили: «Ще раз на кішку навалимось!». Один, заїкаючись, кричав, що це не кіт, а «МАЙ ХУН», бачивши на телебаченні.
Ах ти, скотина, ще й матюкаєшся! вигукнула бабуся, вдаривши його по голові. Ти сам скотина! І не смій погрожувати моєму коту!
Кіт, затихнувши, продовжував охороняти свою сімю, а в селі Козятин ще довго розходилися шепіт і розповіді про ніч, коли «Домовий» зявився в хаті.
