Я живу в селі під Київськими полями, там у мене бабуся Олена, добра жінка, що сама діє у своєму городі. Одного ранку вона знайшла на підвіконні сіреньке, крихітне кошеня. Олена обтягла його до грудей, коли надворі заплила сильна буря, і в хаті задзвоніла старовинна печка, з якої лопали дрова як у казці.
Кошеня швидко розігрілося, підняло голову і допило молока, що бабуся Олена з турботою наливала в глечик. Тепер у бабусі не було самотності був слухач і співрозмовник. Котеня муркотів, слухав її колискові, кидалося у клубок із вовняної пряжі, коли вона вязала шкарпетки і рукавиці. На базарі завжди був попит, а кіт виріс у великого мисливця: ловив мишей, щурів, знав кожен куточок ділянки, стрибав на дерева і швидко спускувався, коли бачила його бабуся.
Вона називала його ласкаво Котигорошком, і він відповідав їй. Одного дня сусідка Христина пошептала, що це не кіт, а схоже на росомаху. Олена лише усміхнулася. Літом, коли вона збирала в саду полуницю і смородину, почула шипіння. Поглянувши вниз, вона побачила велетенську гадюку, що готувалась до нападу. Ноги її стали мякими, а вік вже не дозволяв швидко діяти.
Але Котигорошко миттєво стрибнув на змію, розправив її лапами і, ніби граючи, підняв її на високе дерево. Гадюка випадково впала в двір Христини, верещачи, як порося. Кіт спритно впіймав її і приніс назад, і не зважав ні на що.
Христина перестала відвідувати Олену, поширюючи чутки, що бабуся з глузду зїхала, бо її «домашнє зверя» наче росомаха чи перевертень. Олена лише притискала до себе свого улюбленця, який спав зігнувшись на килимчику біля її ліжка. Котигорошко любив гуляти в густій траві, інколи під палючим сонцем навіть дмухав, а коли настав вечір, завжди повертався додому.
Однієї ночі, коли Олена заснула, залишивши віконце напіввідкритим, у нього залізли два місцеві бешкетники, що дізналися, що бабуся щойно отримала пенсію 3000 гривень. Вони накинули кляп, щоб мовчати, і почали допитувати про гроші, а Олена, не маючи можливості говорити, лише плакала і тремтіла.
Тоді один із грабіжників вийшов, крикнувши:
Борисе, це ти? Чи щось у сусідки знайшов? Вона ж тільки пенсію отримала!
В цей момент величезна тінь, схожа на лисицюдомовика, підстрибнула на першого злочинця, схвилювавши його в горлі, а другий в очі. Він запищав, мов порося. Тінь була зелена з яскравожовтими очима, шипіла, мов змія, і стрибала з боку на бік. Олена підхопила кляп, ввімкнула лампу і миттєво впізнала грабіжників. Вона крикнула:
Допоможіть!
Усього дому запалило світло, і сусіди вдерлися до хати. На підлозі лежали двоє п’яних, одне обличчя було розірване, інший тримався за горло, кров розлита навкруги. Олена сиділа на ліжку, обійнявши Котигорошка, який шипів і не пускав нікого до хати.
Серед хаосу згадалася про ще одного злодія, який ховався в сауні. Чоловіки його знайшли, вибили, а потім, коли вже було спокійно, лишили йому гроші, які він вкрав, і повернули їх бабусі. До поліції не зверталися «своїй справі вірити».
Злодіїх покарали, погрожуючи ще раз «нацапати» кота. Один, заїкаючи, кричав, що то не кіт, а «МАЙ ХУН», бачив по телебаченню. Олена розлютувалась:
Ти, підлий! Кота мого так називаєш! дала йому ляпас. Самі такі, підлі! І не смійте так говорити про мого Котигорошка!
Так завершився той незвичайний випадок у нашому селі.
