Ось перероблена історія з урахуванням української культури:
Богдан повернувся додому втомлений, а в хаті пахло смаженим — у духовці тушкувалося м’ясо, а Соломія нарізала салат. Він підійшов, поцілував дружину й зауважив:
— Пахне чудово.
— Стараюся для гостей, — усміхнулася вона.
— Для моїх? — насупився Богдан. — Я ж просив — не готуй.
— Ну як же… Це ж твоя родина. Люди після роботи, їм треба поїсти.
— Соломіє, ти зрозумієш згодом… Краще б послухала.
За кілька годин до цього йому подзвонила мати:
— Сину, Олеся, дочка Марійки, з чоловіком купили квартиру поруч із вами. Поки ремонт, без води. Марійка просить — нехай у вас миються кілька днів.
Богдан не був у захваті. Ще з дитинства Олеся йому не подобалася — хитра, як і її мати.
— Гаразд, нехай заходять, — зітхнув він. — Тільки в душ, не більше.
Олеся та її чоловік Тарас з’явилися ближче до вечора.
— Вітаю! Я — Олеся, це мій чоловік. А ви, мабуть, Соломія?
Не чекаючи запрошення, Олеся пройшлася кімнатами, поторгала дверні ручки, зазирнула у спальню. Богдан зачинив двері:
— Ви ж ніби в душ?
— Так-так! Соломіє, можна рушники? Своїх немає.
Коли обоє помилися, не поспішали йти. Сіли у вітальні, втягнули носом запах смаженого.
— Ой, як смачно! — защебетала Олеся. — Що готуєш?
Соломія зітхнула й запросила до столу.
З’їли все дочиста. Пішли, забувши рушники, мочалки та шампунь. Соломія зітхнула:
— Гель і шампунь не шкода, але мочалки доведеться нові купувати.
Наступного дня все повторилося. І на третій. Соломія приготовила запіканку з брокколі, Олеся скривилася:
— Фу! Це ви їсте?! Давай котлет.
На четвертий день була паста з м’ясним соусом. Олеся знову незадоволена:
— М’яса майже нема. Один соус.
Богдан запитав Тараса:
— Коли воду дадуть?
— Так уже дали, — чесно зізнався той.
Олеся миттєво втрутилася:
— Лейка ще не встановлена…
Після вечері Соломія глянула на чоловіка:
— Я придумала, як їх відвадити. Але ти маєш підіграти.
Наступного вечора, коли гості вмостилися, Соломія принесла піднос із сухою вівсянкою, тертим яблуком та медом.
— Це «Французький салат краси». Дуже корисний. Ми з Богданом тепер лише його й їмо.
Олеся намагалася жувати, але салат їй явно не до смаку. Гості пішли швидко.
— Сьогодні вечерю готуєш ти, — сказала Соломія чоловікові. — У морозилці вареники.
Через день Олеся подзвонила:
— У вас знову цей салат?
— Ага, Соломія невблаганна… Якщо прийдете, купіть ковбаски, бо я вже сам не можу.
— Та ні, ми до вас більше не прийдемо. У нас тепер і вода, і лейка.
Через кілька днів Богдану подзвонила мати:
— Марійка каже, Соломія тебе не годує.
— Мамо, не слухай дурниць. Я ситий, здоровий і щасливий. Ще й новина: через місяць ми переїжджаємо у будинок, цю квартиру продаємо. Ось тоді й подивимося, хто кому родина…
