Ох, плюнув Василь, вийшов заміж, а вона ні борщ варити вміє, ні сорочки випрати. Сидів Василь на колоді біля хати сусіда і сумно глянув у свою оселіну, де ще спала його молода дружина.
Сусід, Микола, крутнув гайковим ключем у мотоциклі:
Та ти, Васю, лишень весілля святкували. Дай бабці твоїй трохи відновитися після шуму.
Чого? Я про весілля не хочу говорити. Того дня вона розтрощила мені нерви.
Розтрощила? запитав Микола, сповнений співчуття.
Василь плюнув шкірки соняшника і нахмурився:
Ось так! Випробувала мене відразу, коли я до неї прийшов, з викупом. У дворі її півдня штурмувало, дурні загадки розвязував, а потім ще й цыганку змушували танцювати, поки нові штани не порвалися від напруги.
Добре, батко дав мені штани, і я одружився, продовжив він. Пройшов я пекло, а вона з вікна стрибнула і втекла. Шукали її ціле півдня, знайшли сміється, каже, передумала. А коли я її букет розтрощив, вона заплакала. Ти ж не розумієш жартів.
На церемонії вона виглядала, ніби я її змушую йти в шлюб. На банкеті вона не дала мене доторкнутись, бо боялася, що її вишиванка забрудниться. «Фі, Василю, фі», казала вона, «ти ж рибу смажену їв, пальці твої брудні, а моя вишиванка не серветка».
Тож, Миколо, про весілля навіть не згадуй.
Микола відклонив ключ і підчепив під кепкою:
Ну, Васю, я мовчу. У мене, ти ж знаєш, Онута спокійна, таких казусів не знала.
Ось! У всіх жінки нормальні, а в мене з недоліком. Ще вранці встаю, працюю, а вона в ліжку спить! Хоч би чайник поставила.
А працювати не хоче?
Микола здивувався.
Вона не погоджується працювати. Говорить, після навчання треба відпочити. Мати її і бабуся таємно посилають їй гроші на ґудзики. А то я б від неї трясла.
Микола задумливо підкреслив, підійшов ближче:
Тоді, Васю, ти в поганій ситуації. Знайшов собі лінивицю, відправ її в далеч, поки не народить дітей. І спробуй…
Як я дізнався, що Черепкові свою доньку лінивою виростили? Вони все вили, що їхня Людмила золото. Ось обман! Тепер вони раді, ніби скинули її, як баласт, на мене, дурня…
***
У селі тихо шумить Дніпро, кузніки в траві стукають, іноді корови блукають, а собака виє, підкріплюючи крик півня. На пилюковій доріжці минають трактори й мотоцикли, звенять відра.
Коля! крикнула з хати Олена, відкривши вікно, обід готовий, йди в дім.
Я йду, ліниво відповів Микола, схилившись над мотоциклом, і прислухався до дому Василя. Через відкриті вікна лунали дивні голоси молодят.
Ой, Васильку, чисти картоплю, а я цибулю витягну, дзиніла ніжна, котяча голосом Любовка.
Чому я маю чистити картоплю? Це ж жінка має робити, почув Микола голос Василька. Я й так розрізав тобі курку.
Хаха, посміхнувся Микола, «Тільки вони обід варять, а у мене вже готово!»
Я зайнята, прозвучав жіночий шепіт. Прибираю бигуді з волосся.
Ох, дочекайся мене, Онуто!
Я ж для тебе солодка. Хочу бути красивою, а не сіренькою. Коли кудрі вишукую, схожу на Софію Лорен. Усі так кажуть. Не знаєш? Я покажу, Василе, у мене є відео і диски.
Микола покивнув головою і вивчив вікна сусідської хати.
«Що ж вона відповість?»
Тоді, кинути мотоцикл, схилившись, він безшумно зайшов у двір і заглянув у вікно. Там молодша дружина Василя крутилася посеред кімнати, волосся її було зібрано в пишну хвилю. Микола нахмурився, шукаючи Василя. Ось він, біля столу, склав голову над мискою.
***
Микола без апетиту скуштував суп, подивився на сите обличчя дружини й зітхнув:
Уявляєш, Онуто, як Василю підвели?
Що сталося? здивувалась жінка.
Він одружився на Черепковій Онуці, що тільки-но з міста приїхала.
Памятаю, підхопила Олена, вона вчителька була, навчатися їхала, а вчитися не змогла.
Я її памятаю, правда, трохи вродливу. Дурна дівчина, в голові тільки танці та шмотки. А Василь дурень, одружився без роздуму, не порадився, бо у тебе, Миколо, сестра Марічка ще в дівчатах сидить, могла б кращу взяти.
Олена відвернула кругленьке обличчя, ні про молодшу сестру Марічку не хотіла говорити. Марічка була пухка і незграбна, схожа на Олену, тільки Олена в молодості була струнка і встигла вийти заміж, поки не набрала ваги, а Марічка завжди була важкою з дитинства. З роками Олена набрала вагу, і обидві сестри стали схожі маленькі, круглі, як колобки.
У будинку сусіда лунала гучна музика, жіночий сміх. Микола підняв брову і підбіг до вікна, подивився, поклав голову.
Василь, крикнув він, шукаючи його у грядці. Той був у теплиці, підвязував томати.
Що треба? спитав Микола.
Що за безлад у вас у домі? Який шум посеред дня розлунувся по селу?
Це Коля, подруга Люба приїхала з міста. Вона гучна, одразу включила магнітофон.
Микола з упреком подивився на соседа:
Скільки ще ти це терпітимеш, Василю? Ти працюєш на господарстві, а дружина замість брати на себе справи, сміється і шумить. Ти вже втомився!
Василь важко подивився:
Що я можу зробити, якщо вона така? Якщо це їй радість, нехай грає.
Вона вже не дитина, а жінка! Має бути хранителька вогнища, а не балакучка. Потрібно її виправити, вигнати подругу, кинути магнітофон з вікна. У мене жодної подруги немає, я в’язані шкарпетки шию!
Василь похмурився і сказав:
Іди ти, Миколо, займися своєю бабою. А зі своєю я розберуся сам.
***
Наступного дня пройшов безперервний дощ. Сіре небо не обіцяло сонця; Олена варила варення, а Микола шмигав з кутка в куток.
Скучно, Катя, сказав він.
Піди за грибами. Надягни плащ, після дощу зявляться свіжі грибочки, запропонувала вона.
Ні, не хочу йти один.
Поклич Василя.
Микола зітхнув.
Охохо. Можливо, він мені образився.
Він подивився у вікно і побачив Василя, що йшов до його хати з пакетом.
Привіт, сусіде, сказав він, входячи і скрипнувши двері.
Микола вийшов назустріч:
Коля, приніс я тобі копчену рибу, сам коптив, скушай.
Микола розслабивсь і усміхнувся:
Це добре, я люблю рибу. Підемо до кухні чай випити?
Підемо.
Мовчки сіли за стіл. Після кількох хвилин Микола запитав:
Як життя сімейне? Гістька повернулася?
Повернулася, відповів Василь.
Микола погладив газетку і продовжив:
Що робить твоя Онута? У магазині пішла.
Що купить? запитав Микола, «Пакет вареників і помаду», так?
Моя Катя казала, що твоя дружина стоїть у прилавку і замовляє косметику. Чому не привезла щось для родини, наприклад, печеня?
Катерина, стоячи біля плити, замовкла і опустила голову.
Нехай купує, сказав Василь, вона ж така, що любить малюватися.
Навіщо? спитав Микола.
Ми з Катенькою вирішили, що наші жінки повинні дружити. Тоді моя Катя добре вплине на твою Онуту: навчить прибирати, готувати, а не марнувати час.
***
Онуто, поговоримо, сказав Василь.
Що сталося, люба?
Онута обернулась, і в її очах засяло щось незвичайне:
Любонько Ти така красива. Що ти зі мною зробила, я не розумію.
Онута змінила колір волосся на білий, наростила вії, підкреслила брови.
Тобі подобається? запитала вона.
О, ти зовсім інша. Ти була гарна, а тепер справжня красуня
Це моя подруга Таня, в салоні працює. Вона мені підправила вії, брови, волосся…
Дружина Онути, Люба, зраділа:
Чому ні? Я зараз іду до неї.
Онута вдягнула ароматичний парфум, підняла прикрасу, і, ніби в казці, вийшла.
Через мить вона повернулася, спокійна, зняла красиву сукню, одягнула халат, помила обличчя, зібрала волосся в вузол.
Василю, сіла вона на край дивану, де Василь відпочивав, ти скаржишся на мене сусідам?
Я?
Ти, я чула, що ти незадоволений. Якщо є скарги, скажи прямо! Чому ти скаржишся на інших?
Онута розплакалася, схопила обличчя в руки. З того дня її характер різко змінився: вона перестала стояти перед дзеркалом, почала мити підлоги, випікати пироги, ходити до сусідів, повертаючись в тіні, мов хмара, мовчки розмірковувала.
Усмішка і гарний настрій зникли, не лунало більше жіночого сміху, не звучала музика в будинку Василя.
Одного ранку вона не була в ліжку. У хаті залишила лише записка на двері:
«Онуто, я подумала і вирішила погана я стала дружиною. Ти весь час скаржишся, втомився від мене. Я більше так не можу, розійдемося. Не шукай мене, ти її й не знайдеш. Прощай».
Як так? вибухнув Василь. Онуто, моя Онуто!
Сусід Микола, перший, хто прибіг втішити друга:
Втекла, нехай відтікає, скатертина її дорога. Певно, їй не подобається село, їй краще в місто, там веселіше. Я ж казав, що погана вона вийде дружиною, правий був. Не переймайся, Василю, знайдемо нову, працюючу жінку.
А в будинок Василя вже втурхувалась його ж дружина Катерина разом із молодшою сестрою Марічкою, обидві круглі, немов колобки.
Марічка, що ти не жінка? жартував Микола. Василь відвернувся, розлючений.
***
Микола глянув зі вікна на будинок соседа і засмутився:
Чого ж йому не сидиться вдома, а я без компанії на рибалку?
Чого кричиш? вигукнула з кухні Катерина, незадоволена.
Останнім часом між подружжям було, наче темна кішка, що пройшла: після дружби з втікачкою Онуто, Олена теж змінила характер, і це турбувало Миколу.
Що це, «Катя», «Катя»? розсердився він. Ти всю роботу на мене перекладаєш, немає ні подиху, ні відпочинку.
Микола підбіг до кухні:
Чому ти втомлена?
Олена підняла очі:
А я не людина, чи не так? Я робоча коня? Я ж жінка, Коля! Хочу духу і помади Хочу побачитися у дзеркалі, поїхати в місто за новими сукнями
Ось воно, зрозумів Микола. Любкасусідка тебе вплинула.
Не в Любці справа, зітхнула Катя. Я з тобою, Коля, вже не бачу життя. Стою в печі, у дворі з худобою Коли я востаннє танцювала? На випускному в школі з тобою. Ох, Коля
***
Василь повернувся до села, швидко почав вбивати цвяхи в двері та вікна. Микола, не бачачи його, почув стукіт молотка і кинувся.
Що ти робиш, Васю?
Микола замер біля воріт, розкривши очіІ коли останній колосок хлібу розкрився у небі, усі сусіди усвідомили, що мрія про спокійний сад живе лише в їхніх очах.
