Сусіди вирішили показати нам, хто тут господар. І головне без жодної пристойної причини.
Це було ще пять років тому. У нас із чоловіком вже підростали двоє дітей, і вся наша сімейка якось тулилась в маленькій однокімнатній квартирці. Звісно, гостро стояло питання про розширення житлової площі. Але поки що далі балачок справа не заходила.
Та після новини, що невдовзі в нас зявиться третє маля, вже відтягувати було нікуди треба було терміново шукати щось більше. Єдина реальна можливість продати нашу крихітку, підкласти трохи грошей і вже купити нормальну трикімнатну квартиру, хоч би й десь на Борщагівці.
Так і зробили. Продали свою хатинку, доклали заробленого і купили нарешті омріяну трішку у старій київській «сталінці». Квартира дісталась у відмінному стані після гарного ремонту тільки меблі завези.
Жили ми, як у раю, доки сусіди зверху не вирішили, що саме їм належить керувати всім підїздом. Обєднались у справжню коаліцію і почали щодня вигадувати приводи, щоб влаштувати нам невеличке пекло.
От тільки кілька скарг з їхнього багатого репертуару:
Чому вхідні двері так довго залишаються відчиненими?
Ми заносили меблі, з тією купою речей інакше ніяк.
Чому ти ставиш машину під моїми вікнами?
Вибачайте, але я живу на першому поверсі, ваші вікна над моїми інакше не поставиш.
А ось одна з фірмових скарг, після якої я мало не посивіла:
Коли ваші діти повертаються з садочка, бігають, як ненормальні! Заважають мені! Ти ще й мультики їм вмикаєш!
Як вони вам можуть заважати, якщо ви живете НАД нами?!
А апофеозом культурної війни стала сварка з моєю вагітною дружиною, яка вже через місяць мала народжувати. Сусідки завітали посеред білого дня, коли чоловіка вдома не було, і вирішили, що це найкращий момент для “серйозної розмови”:
Ми прийшли поговорити!
А що сталось?
Ваш чоловік, коли виходить курити, впустив у підїзд якогось чужого чоловіка. Той ходив по квартирах і пропонував зробити ключі від домофона!
Мій чоловік не палить… (та я й справді в житті руки до цигарок не прикладав!). А ще: якщо цей дивак зробить ключі, то ж сам зможе відчиняти двері!
Повернувшись і дізнавшись про цю виставу, я пішов до тих добродійок і дав коротку, але дуже змістовну відповідь, після якої більше таких “ініціатив” вони не проявляли
Після цього інциденту стосунки якось вирівнялись: живемо мирно, але сусіди більше не вітаються і то вже неабиякий прогрес!
