Так, слухай, розкажу тобі історію, яка мене виснажує. Кожен візит моєї свекрухи — як буря, після якої лишається хаос, а я ще тиждень не можу прийти до тями. Ні, я не перебільшую. Вона жінка з залізною впевненістю, що лише її думка правильна, а її методи — єдині вірні. І кожен її приїзд перетворює наш дім на поле бою. А найгірше — вона вважає, що я ще й дякувати їй за це повинна.
Починалось все так: ми з чоловіком живемо в квартирі, яка дісталася мені від бабусі. Вона була стара, потребувала ремонту, але ми вклали в неї душу: змінили вікна, переклеїли шпалери, завезли нові меблі й техніку. І коли вже все почало ставати затишним, коли ми все робили на свій смак — раптом нагрянула вона.
Ми навіть намагалися ввічливо її відмовляти: мовляв, зараз ремонт, пилюка, не до гостей. Але вона уперто сіла на потяг і приїхала. І вже першого дня влаштувала сюрприз. Пішла до магазину, купила (господи, пробач) шпалери з гігантськими трояндами — прямо як у серіалах про 90-ті — і сама, без питань, обклеїла одну стіну у вітальні. При тому що ми навіть не планували там робити ремонт! Хотіли спершу закінчити ванну, все було по школа. А вона взяла й переробила на свій лад.
Коли ми повернулися з роботи й побачили це… у мене, чесно, ноги підкосились. Ледве стримала сльози. Чоловік цілий вечір мене заспокоював. А вранці свекруха, ніби нічого й не трапилося, звинуватила мене у невдячності. Мовляв, вона старалася, а я «нос задираю». Наступного дня вона поїхала, ображена. Чоловік потім сам все переробляв і навіть зумів обміняти ті шпалери в магазині.
Здавалося б, зроби висновки і більше не лізь. Та ні. Як тільки ми закінчили ремонт — вона знову приїхала. І почалося… Тепер їй не сподобалось, як у нас складені речі. Вона висипала всі наші з чоловіком речі з шафи на підлогу й почала їх «по-людськи» складати. Я була в шоці. Коли дійшло до моєї білизни — у мене й слів не було. Вона ще й моралі начитала:
— Кружевна білизна — це вульгарно. Тільки бавовна, і без питань!
Мені так хотілося тоді відповісти: «А може, ви ще й труси мені купите — такі, щоб у них потонути?» Але я стрималась. А потім, як тільки вона поїхала, я все перекладала знову. І після цього попросила чоловіка поговорити. Він поговорив… але без толку.
Наступні візити були в тому ж дусі. То рушники висять «не так», то пелюшки «шкідливі», то памперси опиняються у смітнику — «не треба дитину хімією пичкати!» Одного разу, до речі, саме памперси вона й викинула. Добре, чоловік встиг втрутитися й відвів маму в іншу кімнату, бо я вже закипала.
Ти, мабуть, подумав, що я її ненавиджу. Та ні. На відстані вона — чудова жінка. Допомагає, радить те, що треба, дзвонить, цікавиться. Але варто їй переступити поріг нашого дому — усе. Моє терпіння закінчується. Я не можу розслабитися, почуваюся гостею у власному домі.
Розмови не допомагають. Навіть її власний син для неї — не закон. Всі зауваження пропускає повз вуха. Вона вважає мене поганою господаркою, бо я не мию посуд за її технологією й не складаю рушники за кольором. Я втомилася. Я не хочу з нею сваритися, не хочу псувати стосунки. Але й терпіти таке свавілля більше не можу.
Скажи, як мені вчинити? Як пояснити свекрусі, що у нас із чоловіком своя сім’я, свій побут, свої порядки — і вона не має права втручатися, навіть якщо «хоче як краще»? Як відстояти свої кордони, не розриваючи стосунків? Я справді не знаю…
