Свекруха півроку тому переїхала до нас. В неї є власний будинок, вона цілком може доглядати себе сама, але вмовила сина, що потребує допомоги. Мовляв, їй страшно й самотньо, тому він швиденько привіз її до нашої двокімнатної хрущовки.
Людмила Степанівна — жінка з непростим характером. Завжди намагається бути в центрі уваги, навіть якщо це їй дається важко. Поки був живий її чоловік, до нас не чіплялася. Я була рада, адже за всі роки шлюбу ми так і не знайшли спільної мови.
— Ой, доню, перед приходом чоловіка треба виглядати гарно. Я навіть у свої роки такого не дозволяю. І м’ясо треба готувати інакше, тобі б на курси якісь записатися, раз мати не навчила.
Ось такі фрази постійно лунали в мою сторону. З її слів, у неї все ідеально, а в мене руки, мов з того місця ростуть. Якщо раніше ми бачилися лише на свята, і я мовчки терпіла, то тепер виносити її витівки щодня стає важче.
Свікор помер минулого року. Ми знали, що так буде, бо довгі роки він лікувався від онкології. Після смерті чоловіка на свекруху страшно було дивитися — вона нічого не їла, не пила, ходила, мов тінь. Перший місяць ми її навіть одну не залишали.
Але згодом вона прийшла до тями і повернулася до звичного життя. Знову почала мені грубити й чіплятися до кожної дрібниці. Для мене це був знак, що вона одужала. Та невдовзі я зрозуміла, що передчасно зраділа — вона почала вмовляти сина, що їй важко жити самій.
— Я почуваюся самотньою й нікому непотрібною. Мені страшно в будинку, ще й тахікардія почалася. Може, будемо жити разом? — скаржилася вона.
Чоловік не горів бажанням, але поступився. Постійні дзвінки й розповіді про її скрутне становище його переконали. Але я стояла на своєму до останнього. Жити зі свекрухою я категорично не хотіла. Вона ще й запропонувала переїхати до неї, бо в неї будинок більший. Може, й так, але там я вже точно не буду господинею. Та й наша квартира в самому центрі — зручно і до садочку, і на роботу.
Я точно знала, що піддаватися на її витівки не варто, бо на своїй території вона мене просто з’їсть. Чоловік намагався мене зрозуміти, але мати — це мати. Він обіцяв, що зробить усе, щоб її переїзд був тимчасовим, мовляв, буде ставити її на місце й слідкувати, щоб до мене не чіплялася.
Ми живемо разом уже півроку. Наші з чоловіком відносини так погіршилися, що справа йде до розлучення. Я стала нервовою й дратівливою, адже кручуся біля свекрухи, як служниця.
Зроби чай, виведи на прогулянку, увімкни серіал… А ще вислухай скарги, що ніхто їй уваги не приділяє. Якщо ж щось зробиш не так, вона одразу вдає, що в неї серцевий напад, і вимагає швидку.
Ми хотіли поїхати з чоловіком на море, але свекруха влаштувала істерику, що ми її знову кидаємо. Мовляв, треба брати її з собою. Але мені така відпустка не потрібна. Чоловік лише плечима знизує, а я розумію, що моє терпіння добігає кінця. Якщо йому мати дорожча за мене — будемо розлучатися.
