– Ну що ти собі дозволяєш?! – голос Валентини Іванівни тремтів від обурення. – Мій син жив нормально, поки тебе не зустрів!
– А тепер що, ненормально живе? – Соломія стояла посеред кухні з мокрими від сліз очима, стискаючи в руках кухонний рушник. – Може, ви поясните, у чому проблема?
– Проблема в тому, що Тарасик схуд на десять кілограмів! Подивись, у що ти його перетворила!
Тарас сидів за столом, втупившись у тарілку з недоїденим борщем, і явно мріяв провалитися крізь землю. У свої тридцять два він почувався підлітком, якого лають батьки.
– Мам, годі вже, – пробурмотів він, не піднімаючи голови.
– Не годі! – Валентина Іванівна розвернулася до сина. – Ти подивись на себе у дзеркало! Щоки впали, під очима мішки. А все тому, що вона тебе не годує!
– Як це не годую? – вибухнула Соломія. – Я щодня готую! Ось, борщ варила зранку!
– Борщ! – зневажливо сопнула свекруха. – Водичка з буряком. А де м’ясо? Де сало? Де нормальна їжа для чоловіка?
Соломія відчула, як у грудях усе стиснулося. Вже півроку, як вона вийшла заміж за Тараса, і вже півроку кожний візит свекрухи перетворювався на скандал. То борщ не такий, то сорочки не так прасувала, то хату не так прибрала.
– Валентино Іванівно, я стараюся з усіх сил, – тихо сказала вона. – Але в мене робота, заочна навчання…
– Робота! – свекруха розвела руками. – Яка ще робота? Місце жінки – вдома, поруч із чоловіком! А ти носишся невідомо де, а син мій голодний сидить!
Тарас нарешті підняв голову.
– Мам, я не голодний. І худну я, бо в спортзал записався.
– У спортзал? – Валентина Іванівна подивилася на сина так, наче він сказав щось непристойне. – Навіщо тобі спортзал? Ти й так гарний!
Соломія не витримала і вийшла з кухні. У спальні вона сіла на ліжко і нарешті дала волю сльозам. Як же їй набридли ці постійні докори! Що б вона не робила, для Валентини Іванівни все було не так.
А ж спочатку все складалося інакше. Коли Тарас вперше привів її знайомитися з мамою, Валентина Іванівна здалася привітною жінкою. Частувала чаєм, розпитувала про родину, навіть компліменти робила.
Але лише пролунало слово “весілля”, все змінилося.
– Соломійко, ти де? – у спальню заглянув Тарас. – Мама пішла.
– Нарешті, – схлипнула Соломія.
Чоловік сів поруч і обійняв її за плечі.
– Не звертай на неї уваги. Вона просто до всього звикла.
– До чого звикла? До того, що ти жив із нею до тридцяти двох років?
Тарас зітхнув. Ця тема була болючою для обох.
– Соломійко, вона сама все життя. Тато помер, коли мені п’ятнадцять було. Вона все для мене робила.
– Розумію. Але тепер я твоя дружина. Невже не можна знайти компроміс?
– Можна, звісно. Просто потрібен час.
Час. Соломія вже чула це слово сотні разів. Скільки ще часу знадобиться Валентині Іванівні, щоб прийняти її як частину родини?
Наступного дня Соломія вирішила діяти. Після роботи вона купила продукти й приготувала справжню вечерю з трьох страв. Борщ на яловичому бульйоні, котлети з картопляним пюре й салат. Накрила стіл білою скатертиною, поставила кришталеві келихи.
Коли ввечері прийшов Тарас, ахнув.
– Ого! А що за свято?
– Ніякого свята. Просто вирішила порадувати коханого чоловіка.
– Чудово вийшло! Пахне, як у мами в дитинстві.
Вони повечеряли при свічках. Тарас захоплювався кожним блюдом, і Соломія відчула, що все не даремно. Може, якщо вона буде старатися більше, Валентина Іванівна змінить своє ставлення.
Але наступного дня свекруха прийшла з новими претензіями.
– Тарасику, ти що, вчора пізно лягав? – спитала вона, ледь переступивши поріг. – Очі червоні.
– Нормально лягав, мам. О десятій.
– О десятій! – жахнулася Валентина Іванівна. – А вставати о шостій! Це ж катування організму!
Соломія зрозуміла, що справа не в їжі й не в часі відходу до сну. Справа в ній самій. В тому, що вона “вкрала” у матері єдиного сина.
Тоді вона вирішила спробувати інший підхід.
– Валентино Іванівно, – звернулася вона до свекрухи під час наступного візиту, – а не могли б ви навчити мене готувати той самий борщ, який так любив Тарас у дитинстві?
Свекруха здивовано подивилася на неї.
– Навіщо?
– Хочу порадувати чоловіка. Ви ж краще всіх знаєте, що він любить.
Валентина Іванівна помовчала, явно роздумуючи, чи не підступ це.
– Ну… Можна спробувати. Тільки у тебе навряд чи вийде так само смачно.
– Спробуємо.
І вони спробували. Валентина Іванівна диктувала рецепт, Соломія записувала. Потім вони разом пішли на ринок за продуктами.
– Дивись, м’ясо треба вибирати ось таке, – пояснювала свекруха, показуючи на прилавок. – Не занадто жирне, але й не пісне. А буряк бери тільки молІ тепер, коли вони разом сміялися над розбурханим борщем, у якому плавали цілі зубчики часнику, а Тарас здивовано запитував, чи це за новий рецепт, Валентина Іванівна просто взяла Соломію за руку і промовила: “Доню, а давай завтра пиріжки ліпити?”.
