Шість місяців тому свекруха переїхала до нас. У неї є власний будинок, вона цілком самостійна, але вмовила сина, що їй потрібна допомога. Каже, що їй страшно самій, нікому, тому він терміново перевіз її до нашої двокімнатної квартири.
Ганна Іванівна — жінка з непростим характером. Вона завжди прагне бути в центрі уваги, що б для цього не знадобилося. Поки був живий її чоловік, до нас вона не чіплялася. Я була радій, адже за всі роки шлюбу нам так і не вдалося знайти спільну мову.
— Ох, дитинко, перед приходом чоловіка треба виглядати краще. Я навіть у свої роки такого собі не дозволяю. І м’ясо треба готувати інакше, тобі б на курси записатися, коли мама не навчила.
Такі фрази лунали до мене постійно. На її думку, вона все робить ідеально, а в мене руки звідки треба ростуть. Якщо раніше ми бачилися лише на свята, я мовчала і терпіла, то тепер витримувати її витівки щодня стало неможливо.
Свекор помер торік. Ми знали, що так станеться — він багато років лікувався від онкології. Після смерті чоловіка на свекруху було страшно дивитися. Вона не їла, не пила — немов тінь блукала. Перший місяць ми навіть не залишали її саму.
Але згодом родичка прийшла до тями і повернулася до нормального життя. Вона знову почала мені грубити та причеплятися. Для мене це був знак, що вона оговталася. Але рано я зраділа — вона почала вмовляти сина, що їй важко самій.
— Я почуваюся самотньою і нікому непотрібною. Мені страшно в будинку, ще й тахікардія почалася. Може, пожили б разом? — плакала вона.
Чоловік не був у захваті від цієї ідеї, але поступився. Постійні дзвінки та розповіді про жалюгідне життя перемогли його. А ось я стояла на своєму до кінця. Жити зі свекрухою я категорично не хотіла. Вона ще й пропонувала переїхати до неї, бо в неї більший будинок. Може, і так, але там я точно не буду господинею. Та й наша квартира в самому центрі — зручно до садочка і на роботу добиратися.
Я точно знала, що не можна піддаватися на її вигадки, бо на своїй території вона мене з’їсть. Чоловік намагався мене зрозуміти, але мати — є мати. Він обіцяв, що зробить усе, щоб її переїзд був тимчасовим. Казав, що ставитиме її на місце й стежитиме, щоб вона до мене не чіплялася.
Ми живемо разом уже півроку. Наші з чоловіком стосунки так погіршилися, що йдеться майже до розлучення. Я стала дратівливою, нервовою, бо кручуся навколо свекрухи, немов покоївка.
Зроби їй чай, виведи на прогулянку, ввімкни серіал… А потім ще вислухай тираду про те, що ніхто їй уваги не приділяє. А коли щось зробиш не так, вона відразу грає сердечний приступ і вимагає викликати швидку.
Ми хотіли поїхати з чоловіком на море, але свекруха влаштувала істерику зі сльозами, що ми її знову кидаємо. Мовляв, треба брати її з собою. Але мені така відпустка не потрібна. Чоловік лише плечима знизує,
