Свекруха не могла дочекатися, коли дідусь нарешті піде з життя

Доглядала за дідом чоловіка десять років. Тоді ми всі тулитися в орендованій хрущовці в Києві діти, дід і я. А от сестра чоловіка, Ганна, жила собі спокійно в дідовій двокімнатці на Лукянівці. Нікому він був не потрібен ні свекрусі, ні онукам. Що вже тут казати, життя у мене не склалося: університет так і не закінчила, в юності швиденько завагітніла, карєра лише у телевізорі бачила.
Кожен день, як День бабака: то з дітьми бігати, то дідом опікуватися. Ще й чоловік як тінь: постійно зникав, бо йому нерви не дозволяють таке життя. Але інші жінки на нього і дивитися не хотіли дітей має, дому нема. Тож, наче той голуб на хліб знову повертався до мене.
Пробачила йому навіть після того, як любов вимелася з нашої оселі разом із останнім ремонтом. Просто треба було, щоб гроші носив на дітей і на діда. Ганна зявлялася раз у півроку і завжди по справі: то пенсію попросить у діда, то про гроші пожаліється, що геть справи кепські. Хоча, якщо чесно, бідою там і не пахло жила без квартплати, заощаджувала на відпуски в Єгипті.
Пять років тому дід залишив мені квартиру у спадок:
Ти для мене цінніша, ніж усі рідні разом. Внук твій нікчемний все віддасть матері чи сестрі. Хай мої правнуки тут живуть, заслужили це, казав він. Хай це буде тобі премією. Щоб не проклинала мене потім за тяжку долю.
Та ніхто про це ще й не здогадувався. Коли дід зовсім ослаб, і свекруха, і Ганна стали раптом частіше забігати в гості. Ну ясно діло, навіщо. Але дід знав, навколо чого крутиться весь цей цирк.
Як тільки старенький відійшов у вічність, спадок одразу розділили. Як не дивно, чоловіка переконали віддати дідову квартиру Ганні бо, мовляв, там вже вона живе. А він погодився! Але всі ще не знали про заповіт.
Наступного ж дня чоловяга зібрав валізу і видав: У мене інша. Жив тут лише тому, що ти на дідом дивилась. Звільнив місце, а мені, чесно, від серця камінь звалився.
А тоді, коли рідня дізналась про заповіт, почалася справжня битва при Полтаві з погрозами і прокльонами:
Слухай мене уважно, ти цю квартиру ніколи не отримаєш! Ми зясуємо, як ти на дідові виїхала! А ще: Судитимемось, доведемо, що ти аферистка!
А я їм: Ой, люди, мені вас слухати тільки нерви теряти! Тож ідіть, куди бачите! Не ваша це справа!
Що найсмішніше їхні образи мене зовсім не зачепили. Я впевнена: все буде, як має бути. Знайшла роботу, з дітьми маємо дах над головою, а найголовніше від тієї родини тепер вже ніякого клопоту! Якби знала, що так буде, може, ще в студентські роки взялася б до дідів гарувати.
От скажіть, ви як би вчинили на моєму місці?