Десять років я дбaв про дідуся мого дружини. Ми тоді жили з дітьми і дідусем в орендованій квартирі у Львові. Сестра моєї дружини, Оксана, мешкала у квартирі самого дідуся. Іншим він не був потрібен ні тещі, ні внукам. Моє життя не склалося найкраще: я не здобув вищої освіти, рано став батьком і не збудував кар’єри.
Кожен день був схожий на попередній: я одночасно доглядав за дідусем і виховував дітей.
Дружині не подобалося постійне напруження в домі, і вона часто зникала. Проте інші чоловіки не цікавилися нею, бо у неї були діти й не було власного житла, тому вона завжди поверталася до мене. Я пробачав їй, хоча вже не кохав. Робив це лише заради дітей і старого. Оксана з’являлася рідко, і лише з однієї причини: приходила за пенсією дідуся або жалілася на свої фінансові труднощі. Хоча не скажу, що вони жили бідно: за квартиру їм платити не потрібно, а відпочивати їздили навіть за кордон.
Дідусь переписав мені квартиру у спадок пять років тому:
Ти став для мене ближчим за всю мою рідню. Внучок ні до чого, він або матері, або сестрі квартиру віддасть. Хай твої діти, мої правнуки, живуть тут. Це буде тобі вдячність за всі роки. Щоб потім мене не проклинали, що через мене життя вам було тяжким.
Але про заповіт ніхто з родини не знав. Коли стан дідуся погіршився, і донька, і внучка зачастили до нього. Всі розуміли, до чого йде справа, й почали турбуватися. Але дідусь не був простаком і бачив, навіщо вони.
Після смерті старого спадщину відразу взялися ділити. Теща з Оксаною уговорили мою дружину відмовитися від квартири, мовляв, там живе Оксана. Дружина погодилася, але ще ніхто не знав про заповіт.
Наступного дня дружина зібрала речі й сказала мені, що має іншого чоловіка, а жила тут лише тому, щоб я доглядав за дідом. Вона поїхала, і я ніби зітхнув на повні груди. Коли рідні дізналися про заповіт, здійнялася справжня війна зі скандалами й погрозами.
Чуєш, ти ніколи не отримаєш квартири! Не знаю, як ти там за дідом дивився, як умовив його переписати житло, але нічого не вийде. Ти аферист, ми це доведемо в суді!
А знаєте, до мене дійшло, що маю право сказати вам одне: їдьте туди, куди Макар телят не ганяв! Збирайтеся й забирайтеся!
Слова їхні мене не зачепили. Я впевнений, що у мене буде нормальне життя я вже найшов роботу, мої діти мають дах над головою, і головне я більше не маю ніякої справи з цією родиною.
Що б ви зробили на моєму місці? Сьогодні я зрозумів одне: завжди цінуй себе, і життя рано чи пізно винагородить за всі зусилля.
