Олена складала кухоні рушники нові, з ніжним квітковим візерунком коли задзвенів телефон. Вона зітхнула: чотири пропущені дзвінки від Катрусі, подруги з роботи. Напевне, нічого важливого. Олена повернулася до шафи, але телефон знову завібрував.
“Лено, чому не береш?” лепетала Катруся. “Ти знаєш, що у Тетяни Іванівни у суботу ювілей?”
Олена завмерла, стискаючи рушник у руці.
“Який ювілей?”
“Сімдесят п’ять років. Світла мені дзвонила, її з Дмитром запросили. Каже, Тетяна розіслала запрошення всім ще два тижні тому.”
Рушник вислизнув з рук Олени. Тридцять два роки шлюбу з Ігорем, і жодного сімейного свята вона не пропустила. А тепер ювілей Тетяни, і ні слова.
“Може, забули?” прошепотіла Олена, хоч сама в це не вірила.
“Забули? Світла казала, список на двадцять осіб. Усі запрошені: брати Ігора з дружинами, навіть колишня сусідка з п’ятого поверху.”
Олена сіла на табурет. Спогади нахлинули: як доглядала за свекрухою після операції на жовчному, як віддала свої відпускні, щоб та поставила нові зуби, як сиділа з онуками, коли всі були зайняті.
“Знаєш що,” продовжила Катруся, “це все через той торт минулого Нового року. Пам’ятаєш, як не той купила?”
“Катрусю, торт тут ні до чого. Вона просто завжди вважала мене чужою.”
Двері з грюком відчинилися повернувся Ігор. Олена швидко попрощалася з подругою.
Чоловік увійшов у кухню, струшуючи дощові краплі з волосся, немов хлопчина. Олена подивилася на зморшки біля його очей, знайомі риси. Тридцять два роки разом. І все одно чужа.
“Ігоре, у твоєї мами у суботу ювілей?” спитала вона, намагаючись зберегти рівний голос.
Він завмер перед холодильником, не обертаючись.
“Так, щось планують.”
“Чому мені не сказав?”
Ігор відчинив холодильник і розглядав його вміст, ніби бачив уперше.
“Мама не хоче великого свята. Лише найближчі.”
“Найближчі,” повторила Олена. “А я не найближча?”
“Лено, навіщо це зараз? Ти ж знаєш маму. У неї свої примхи.”
“Примхи?” Олена відчула, як щось спалахує всередині. “Я терпіла її примхи тридцять два роки! Це не примхи, Ігоре, це це”
Вона не знайшла потрібного слова і просто махнула рукою.
“Я доглядала її після операції, коли ти був у відрядженні. Віддала свої відпускні, щоб вона зуби поставила. Сиділа з онуками, коли Ірка на море поїхала. Тридцять два роки намагалася бути хорошою невісткою. І ось як?”
Ігор потер перенісся.
“Лено, невже потрібно кожну дрібницю рахувати? Хто кому що винен?”
“Я не рахую!” голос Олени затремтів. “Я просто хочу бути частиною родини. Твоєї родини. Невже це так багато?”
Ігор глибоко зітхнув і сів на стілець.
“Послухай, ти перебільшуєш. Мама просто хоче тихого свята.”
“Тихого? На двадцять осіб?” кожне слово різало горло. “І навіть сусідку з п’ятого поверху запросили!”
“Звідки ти?”
“Чи це важливо?” вона схопила кухонний рушник і почала нервово витирати вже суху стільницю. “Тридцять два роки, Ігоре! Що я не так зробила? Скажи!”
Ігор простягнув руку, але вона відійшла.
“Лено, ти ж знаєш, мама досі вважає, що ти забрала мене у неї.”
“Забрала?” Олена гірко засміялася. “Тобі було двадцять п’ять, коли ми зустрілися! Не п’ять!”
Вона згадала, як уперше увійшла в будинок Тетяни, як старалася сподобатися, спекла пиріг за бабусиним рецептом. Але свекруха лише стиснула губи: “У нашій родині так не готують.”
“Усе моє життя,” продовжила Олена, “я намагалася їй догодити. А вона? Пам’ятаєш, як розповідала всім, що я Дениса неправильно виховую? Або як казала моїм батькам, що я не вмію готувати? А ти завжди мовчав, завжди! Зберігав нейтралітет!”
“І що ти хочеш, щоб я робив?” голос Ігора став роздратованим. “Щоб я посварився з мамою через якесь свято?”
“Не через свято!” скрикнула Олена. “Через те, як вона до мене ставиться! Через те, що твоя мати тридцять два роки не вважає мене родиною, а ти це дозволяєш!”
Вона повернулася до вікна. На вулиці моросив дощ, сірий і похмурий, як і її настрій.
“Лено, годі драми,” Ігор підійшов і незграбно обійняв її за плечі. “Хоче ти, щоб я поговорив з нею? Може, це просто непорозуміння.”
“Непорозуміння?” Олена вивільнилася з його обіймів. “Ні, Ігоре. Непорозумінням було б, якщо це сталося вперше. Але зараз зараз це просто плювок у душу.”
Наступні дні Олена ходила, нем
